21 червня 2019 р.

УКРАЇНА — МАЙБУТНЄ: КОРОТКИЙ ОГЛЯД СУЧАСНОЇ СИТУАЦІЇ

Внаслідок бездарних дій жадібних владників протягом останніх десятиліть Україна опинилася у вкрай важкій ситуації, яку вже не можна характеризувати навіть як кризу, бо країна знаходиться на грані існування. Культура людей знизилася, що є ознакою розвалу суспільства, виробнича система (за виключенням сільського господарства) майже припинила своє існування і тепер Україна майже нічого не виробляє, економіка, яка має стягувати виробничу систему в єдине ціле, забезпечуючи збалансування різних галузей, майже не проглядається, бо розбита на області інтересів окремих олігархічних груп, наука, яка має базуватися на генерації ідей та їх провадженні у виробництво у вигляді нових технологій, ледве жива, причому виключно завдяки ентузіазму окремих науковців, яким байдуже, скільки їм платять, освіта не забезпечує вузи підготовленими абітурієнтами, а вузи заповнені викладачами з досить низьким фаховим рівнем тощо.

Особливо слід відзначити кризу у сферах охорони здоров’я та еколого-географічного стану багатьох регіонів. Державні інститути, які мають діяти у напрямку забезпечення захисту людей, існують самі по собі і своїх функцій не виконують. Тут ми бачимо те, що було і за радянських часів – посади обіймають особливі – свої – люди, які створюють навколо  перших осіб  своєрідне – лояльне – оточення (таку собі хмарку), що прикриває ту страшну владну машину, мета якої – самовідтворення у кріслах: всі хочуть зберегти стан речей, бо це дає можливість відносно невеличкій групі осіб мати переваги перед більшістю громадян, бути над суспільством, хоча слід бути разом з ним. Кількість осіб, задіяних у цій схемі, досить велика, що знижує ефективність владних структур.
Отже, потрібна їх чистка шляхом проведення справжньої реформи: стосовно кожної посади слід ставити питання, чи потрібна вона, виконання якої функції вона забезпечує.
Я неодноразово ставив питання про необхідність відмовитись від поняття «влада» на користь понять «організація», «регуляція», «менеджмент»: ті, хто добираються до владних посад, стають владниками і навіть не замислюються над тим, що їх функція полягає у регулюванні різних соціально-економічних процесів, пов’язаних з життєдіяльністю спільнот, що має місце у певному природному середовищі. Замість того, щоб реалізовувати цю функцію, владники тягнуться до спільного корита і починають, у конкурентній боротьбі між собою, випорожняти його, непомірно збагачуючись. Вони повністю відстороняються від спільнот, згадуючи про них тільки під час виборів. Тому те, що реалізується чиновниками, мало корелює з цілями спільнот. Компашка Порошенка за часів його каденції показала це дуже чітко. Схоже,  ця публіка готова була віддати більшу половину нинішньої України задля того, щоб зробити своє перебування у кріслах більш комфортним. Так і з’явилася ідея малої України – території з більш щільним поширенням української мови. Спочатку здали Донецьк і Луганськ, готові були віддати і Харків. Про це свідчить те, що з заводів Харкова, пов’язаних з виготовленням зброї, до Києва і Вінниці було вивезено цінне устаткування. Це підло! Так єдність країни не досягається!
Це відразу піднімає питання столиці (Києва). Ситуація, коли столиця живе, значною мірою, за рахунок інших регіонів, не є нормальною. А ми дізнаємося, що до 30% аграріїв приписані до Києва, тобто сплачують там податки. У Києві на кожного жителя приходиться до 2,5 разів більше коштів, ніж у інших містах, не кажучи про села. Тут було сконцентровано все найбільш привабливе і цінне, і продовжує концентруватися, і все це сприймається киянами, як належне. Звісно, це не може не налаштовувати людей з інших регіонів, особливо периферійних, проти Києва. Неодноразово я писав про те, що
столичність не стосується всього міста, а виключно установ, причетних до державного управління.
Але Васька слухає, та їсть. І вже догралися: маємо Крим, Донбас, а тепер починаються рухи у західних регіонах, бо Кремль не спить. Столичність пов’язана з державою – однією з форм організації спільнот, отже,
держава не є безальтернативним і безтерміновим утворенням, з часом, внаслідок невідповідності ситуації, вона відійде, зникнуть кордони, спільноти знайдуть інші форми організації суспільного життя.
Слід виходити з того, що нормально розвинуті демократичні спільноти не можуть породжувати Центр і периферію, які суттєво відрізняються за рівнем життя, навпаки, слід прагнути вирівнювати як рівень життя, так і можливості самореалізації людей, що проживають в різних частинах країни. Досягти цього можна, залишаючи левову частину зароблених регіонами фінансів в самих регіонах (а не повертати певний відсоток з Києва). Про це не варто забувати. Але у будь-якому разі ці нові форми мають утворюватись на основі країн: країна – більш фундаментальне утворення, ніж держава. 
Єдність країни. Можна часто чути висловлювання політиканів про єдність країни, про те, що не можна ділити людей, в першу чергу, по мові і т. п. Стосовно цього можна сказати наступне:
єдність країни досягається за умов поширення на всій території єдиних – національних – культури й мови та наявності спільної для всіх членів спільноти мети. Висока культура веде до відмови від законів, бо сама є регулятором стосунків між членами спільнот. Отже, головну увагу слід приділяти підняттю культури людей.
Причому країну я розглядаю як область поширення людей, що належать до даного етносу, у нашому випадку – українського. Всім відомо, що територія країни-України суттєво відрізняється від території України, обмеженої державними кордонами. Отже, українська спільнота має виразну мету:
поширення української культури і мови на ті частини, де вони були видалені внаслідок імперських дій Росії, та об’єднання всіх українських земель у цілісність, що у спрощеному варіанті дається на рисунку.

   
Але ми й досі чуємо, про території, підконтрольні чи непідконтрольні українській владі чи, ще гірше, Києву, хоча має йтися тільки про територію поширення української Конституції. І ті, хто запускає такі висловлювання, не розуміють, що нікому у ХХІ-му столітті не хочеться жити, будучи контрольованими, особливо при тому, що контроль самих владників неможливий (немає відповідних інститутів). Але владники прикриваються тим, що, начебто, влада в Україні належить народу (повна маячня), який делегує їм повноваження. Останні п’ять років, які були просто змарновані, показали, що можливості впливу людей на владників вкрай обмежені. Так, Порошенка не перевибрали, але що сталося за п’ять років його каденції! З наслідками ще прийдеться розбиратися довго. Насправді, люди все ще чекають, що на зміну владникам прийдуть фахівці-організатори, які будуть національно-орієнтовані (а інакше й бути не може).
Тепер стосовно розбіжностей у культурно-мовному аспекті та орієнтації на різних сусідів. Завжди слід враховувати історичний контекст. Країна-Україна довгий час була поділена між кількома державами, і перебуває у такому стані досі. І сьогодні значні території знаходяться у межах Росії – Кубанщина, частина Донщини, частина Слобожанщини, Стародубщина тощо. Вихід один – слід активно поширювати українську культуру і мову, сприяти розвитку діаспор на територіях інших держав, а це не робиться. У цьому плані не можуть не дивувати заяви, наприклад, пана Д. Разумкова, що питання мови на сьогодні не на часі.
Пане Разумков, питання мови на часі вже більше 100 років, особливо після дій Росії, направлених на викорінення української мови на Кубані, Донщині, Слобожанщині і в межах всього південного сходу України.
Продаж землі. Не може не дивувати те, з якою послідовністю «нові обличчя», вважаючи себе більш розумними (наприклад, Разумков), ставлять питання про продаж землі, у черговий раз знаходячи «аргументи» на користь цього. Я неодноразово виступав з цього приводу і не бачу необхідності повторювати це. Зараз тільки напишу, що

Продаж землі дорівнює продажу душі!
Отже, коли йдеться про єдність країни, то слід, у першу чергу, думати про відновлення культури і мови у регіонах, де вони були майже видалені.    
Війна з Росією. Я дивуюсь, коли чую, що ніякої війни з Росією немає, як це заявляє, наприклад, пан А. Єрмолаєв: є інерція бойових дій, коли сенс ведення війни втрачений для всіх учасників, бо вже немає мети. Дивна заява, бо на фронті гинуть наші бійці і пересічні громадяни, і головне - Україна не досягла своєї мети, а саме – залишаються неповернутими території, захоплені за останні роки, як і території, анексовані Росією десятки років тому. Війна припиняється тоді, коли перестають гинути люди, а між воюючими сторонами зникають конфлікти. У випадку з Росією такого немає і ще довго не буде, бо Росія – це світове одоробло, відрижка минулих століть. Не варто забувати про Азербайджан, Молдову, Тузлу, трьох загиблих українських рибалок у червні 2013 року в Азовському морі, Російсько-Грузинську війну тощо. А сьогодні ми бачимо, до чого опустилися російські депутати: такий собі Гаврилов приперся до Тбілісі і примудрився сісти у крісло спікера грузинського парламенти, що сприймається як спроба показати свою владу над Грузією. Це не дурість, це дикість і хамство! Отже, слід формувати єдиний антиросійський фронт, бо ці варвари ніколи нічому не навчаться. У стосунках з Грузією Україна повинна мати єдину мету – створення спільного кордону! 

ХАЙ ЖИВЕ МАТІНКА УКРАЇНА!

Олекса Ковальов 

4 коментарі:

  1. Олекса Ковальов (Номад)25 червня 2019 р. о 12:28

    Марш рівних у Києві - це марш розбещених. Звісно, кожен може діяти згідно з рівнем своєї культури, але не варто це демонструвати всім. Абсолютно безвідповідально з боку мера Києва!

    ВідповістиВидалити
  2. Олекса Ковальов (Номад)25 червня 2019 р. о 16:33

    Те, що сталося в ПАРЄ, свідчить про те, що дипломати, які представляють Україну, розраховували на нескінченну підтримку України європейцями, але всім все набридло. За 5 років керівництво держави не спромоглося поставити країну на реї швидкого розвитку і приборкання корупції. Але ніхто не буде підтримувати того, хто чекає, що його почнуть піднімати. Таке чекання - величезна помилка, як помилкою була здача Криму!

    ВідповістиВидалити
  3. Олекса Ковальов (Номад)3 липня 2019 р. о 14:47

    Немає сенсу чекати від Росії, що вона сама віддасть Донбас і Крим. Це - неможливий варіант. Слід починати забирати території, а через певний час - і Крим. На це має працювати вся країна!

    ВідповістиВидалити
  4. Олекса Ковальов (Номад)9 липня 2019 р. о 10:56

    Виступ доктора філософських наук Тетяни Пархоменко (https://www.youtube.com/watch?v=m8r72FeMZow) чітко показав, хто винний у тому, що наука в Україні опинилась у катастрофічному становищі. Подякуємо за це всім попереднім президентам і прем'єр-міністрам, особливо пану Порошенко та пану Гройсману. І ще раз: пані Гриневич має постати перед судом за бездіяльність!

    ВідповістиВидалити