10 вересня 2018 р.

УКРАЇНА – МАЙБУТНЄ: «НОВА» УКРАЇНСЬКА ШКОЛА

Я подивився матеріал Олександри Чернової «Нова українська школа» і вирішив виступити опонентом, бо мене здивувало те, що авторка через кватирку відкриває «Америку», пишучи про концепцію такої школи. Я розгляну тільки перші три теми, бо всі інші питання не стосуються педагогіки. Пройдемось рядками статті О. Чернової.

ДИТИНА — ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ
Нова школа буде співпрацювати з позашкільними закладами освіти, враховувати індивідуальні здібності дитини.
В інтерв’ю Громадському міністерка освіти та науки України Лілія Гриневич розповіла:
«Ми хочемо перейти від школи, яка напихає дітей знаннями, які дуже швидко застарівають, до школи компетентностей (поінформованість, обізнаність. Сompetentia — у перекладі з латинської означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід, — ред.)». 

Виникають питання:
. А що, раніше школа не співпрацювала з позашкільними закладами освіти?
- Це твердження не є коректним. Я вчився у далекі 50-ті – 60-ті роки і добре пам’ятаю, як нас водили навіть до Харківського медичного інституту, і це була не просто екскурсія, а ціле заняття (наприклад, розрізали жабку, відірвали їй лапки, відрізали верхню частину голови з мозком ...). Були і інші екскурсії. Щось тут не те.
. Невже необхідність враховувати індивідуальні здібності дитини є новацією?
- Це твердження не є коректним. Певний час я працював у Харківському педінституті ім. Г.С. Сковороди, мені приходилося відвідувати лекції педагогів, які тільки й говорили про індивідуальні особливості дітей. На жаль, далі цих розмов справа не рухалась, як і сьогодні.
. «Від школи, що напихає дітей знаннями ... до школи компетентностей», та чи розуміє авторка цієї тези – пані Л.М. Гриневич, що оволодіння компетентностями ні чим не відрізняється від напихання знаннями?
- Я вже виступав з цього приводу, але пані Гриневич – істинний представник радянської педагогіки – не може зрозуміти, що компетентності – це регулярності,  тупики, своєрідні «потенційні ями», оволодіння якими не потребують творчості. Компетентності не припускають змін! А нам потрібен зовсім інший підхід – розвиток дитячої творчості шляхом поміщення дітей у ситуацію пізнання, в основі якого лежить вироблення інформації на основі спостереження і формування з потоку сигналів, даних, фактів того, що ми називаємо образами (у тому числі – картини світу у цілому). Головним тут є підведення дітей до режиму критичного мислення, без чого пізнання не відбувається, бо пізнання – це виникнення ідей та їх спростування! Пізнання – це процес, що відбувається у потоці сигналів, повідомлень, фактів.   
Причому йдеться про формування коректних образів, коректних ідей. А функція вчителя полягає у тому, щоб допомогти дітям швидше пройти шлях пізнання вже досягнутого, а далі – почати власний шлях пізнання, для чого саме і потрібне критичне мислення. Педагогічний процес – це своєрідний стартер. Саме у цьому має полягати основна відмінність нової школи! А це вимагає
створення пізнавальної педагогічної ситуації, без якої такий процес стає неможливим.
Вчитель тут виступає у якості організатора, а не носія та передавача знань, як це мало місце за радянських часів і, на жаль, лишається сьогодні. Як організатор, вчитель має відштовхуватись від оцінки педагогічної ситуації та вести рефлексію над своїми діями. Головним відношенням у педагогічній ситуації є відношення «дитина – навколишній світ» (як джерело сигналів, повідомлень, фактів), а вчитель оцінює не знання, а динаміку формування образів та їх коректність, що вимагає і від нього спроможності йти шляхом пізнання.
Вчитель, який базується на знаннях і компетентностях, є вчителем вчорашнього дня, вчитель майбутнього – це людина, яка разом з дітьми йде шляхом пізнання, базуючись на критичному мисленні!
Це зовсім інший підхід, який вимагає тісного контакту дітей з оточенням, як і організацію живої дискусії, бо пізнання не відбувається тільки на індивідуальному рівні – це спільний рух поглядів, думок, який потребує розгортання комунікації. Я дуже сумніваюсь, що пані Л.М. Гриневич, як і О. Чернова розуміють це.

БАТЬКИ – ПАРТНЕРИ
Вчителі допомагатимуть батькам здобувати спеціальні знання про розвиток дитини.  
За основу концепції беруть педагогіку партнерства: співпраця між учителем, учнем і батьками, які мають стати рівноправними учасниками освітнього процесу.
Учитель зможе готувати власні авторські навчальні програми, обирати підручники, методи, стратегії, засоби навчання. Серед методів навчання застосовуватимуть: ігри, соціальні, дослідницькі проекти, експерименти, групові завдання.

Мій коментар: Тут я бачу доволі низький рівень компетентності авторки тексту. По-перше, вчителям дай Боже самим мати спеціальні знання про розвиток дитини. По-друге, батьки мають працювати (треба заробляти на життя), а «спеціальні знання про розвиток дитини» вони і так здобувають, виховуючи дітей. До речі, співпраця з батьками і їх участь у процесі шкільного навчання була однією з головних тез радянської педагогіки, отже, нічого нового тут немає. Що стосується власних авторських програм, то ці програми саме і ведуть до спростування можливості формування творчої думки у дітей, бо вчитель буде базуватися на своїй (або наданій зверху) програмі, а не на спостереженні за процесом пізнання та його корекції.

УМОТИВОВАНИЙ ВЧИТЕЛЬ
За словами міністерки освіти, вчителям дадуть можливість вибору інституцій для підвищення кваліфікації.
«В концепції нової української школи має бути і новий вчитель. Тепер вони матимуть можливість піти в іншу організацію, яка пропонує тренінг про інклюзивну освіту, чи сучасні методики викладання, а не тільки в інститут післядипломної освіти», — каже Лілія Гриневич.
Міністерка зауважила, що до 2018 — 2019 навчального року треба перепідготувати 25 тис. вчителів по всій Україні.
У свою чергу експертка аналітичного центру Cedos Ірина Когут пояснює:
«Закон «Про освіту» у другому читанні гарантує вчителям вибір курсів підвищення кваліфікації. Проте зараз в Україні відсутні такі установи, де можна таку послугу отримати. І не зрозуміло, яким чином буде фінансуватися цей процес, хто буде акредитувати подібні курси чи заклади».
На думку експертки, питання навіть не в тому, як перепідготувати вчителів, а чи готові вони до принципів партнерства у педагогіці, до співпраці із батьками, громадою та учнями.
«Ми маємо дуже тривалий в часі негативний відбір в професію: через низькі зарплати та низькій соціальний статус, непрестижність професії, неякісну педагогічну освіту. Одна з сутнісних проблем українських педагогів — їхня вузька спрямованість. Вчителю української мови та літератури важко перекваліфікуватися у вчителя навіть зарубіжної літератури. Сучасні підходи до освіти передбачають міжпредметні зв'язки», — зазначає Ірина Когут.

Мій коментар: Дивно звучить теза про можливість вчителів ходити до інших інституцій. Так, у Харкові вчителі ходять до Інституту удосконалення вчителів. А ось зауваження експерти Ірини Когут є доволі слушним. Маємо тупик! Вийде, як завжди – декларується одне, виходить протилежне. На сьогодні в Україні має місце катастрофічний стан з підготовкою вчителів, які б могли підійти до процесу навчання творчо, бо їх вчать далеко не творчі викладачі, а до педагогічних університетів йдуть, зазвичай, більш слабкі випускники шкіл, бо вважається, що вчити дітей просто – все базується на допотопних підручниках і програмах. І я не думаю, що цю проблему можна вирішити швидко. І питання не зводиться до готовності до партнерства, воно значно складніше –
щоб організовувати процес пізнання дітками світу, слід самому бути дослідником, творчою людиною, а цього немає.
Ось у цьому я бачу головну проблему! Школа й досі формує людину, яка має бути слухняною, бо інша людина владникам не потрібна. Я хочу сказати, що зміни у школі не можуть відбутися без змін у суспільстві в цілому – це проблема комплексна. З часів радянської системи освіти нічого не змінилося. Радянська школа готувала дітей до життя під прапором ленінізму, сьогодні владники також прагнуть звести все до виховання слухняних членів суспільства, яким не потрібне критичне мислення, небезпечне для будь-якої влади.   
Поки суспільство керується владниками, потреби у творчої і вільної людини немає. Слід докорінно змінювати характер стосунків у суспільстві, що саме і потягне за собою потребу у новій людині. А поки що всі розмови про «нову школу» є всього тільки популізмом.

Ковальов О. («Номад»)

2 коментарі:

  1. Олекса Ковальов (Номад)12 вересня 2018 р. о 15:20

    Головною задачею школи має бути підготовка дітей до життя у складному оточенні, що вимагає свідомості, відкритої для його пізнання. Поряд з інваріантами, картина світу має весь час змінюватись, а це вимагає наявності критичного мислення. Тут ніякі підручники не допоможуть, слід мати тісний - життєвий - контакт з оточенням. Діти не повинні боятися змінювати свою думку, і в той же час повинні відстоювати свою позицію. Це досягається шляхом комунікації, у тому числі - з вчителем як учасником пізнавального процесу. Сьогодні діти бояться вчителів, і цю традицію слід змінити. Це - важливий напрям роботи. А компетентність досягається не через навчання у школі, а завдяки практиці. Тому ця позиція є хибною.

    ВідповістиВидалити
  2. Олекса Ковальов (Номад)14 вересня 2018 р. о 17:29

    Те, що нам пропонують як реалізацію пропозиції Порошенка (більше ж нікого немає) стосовно нової української школи, є звичайним фарсом. Міністерське панство не бажає звітувати про те, у якому стані знаходяться сільські дітки, яким не до нової школи, бо там - школа далекого минулого. Міністерське панство дивиться тільки на те, що є перед їх носами - на київські супернові гімназії по 15 млн. доларів, а у сільських школах дітки вчаться у три зміни! І подивіться на зарплати вчителів - це сором. Порівняйте ці зарплати з окладами міністерського панства. Вся проблема у київському пацючнику.

    ВідповістиВидалити