9 січня 2022 р.

Що структурує Світ - викривлення простору-часу, атракція (гравітація) чи організація?


Олекса Ковальов 

Наука – це процес, що формується породженням ідей, їх конкуренцією, залучення учасників процесу на свій бік ... Якщо якась ідея у той чи інший спосіб захоплює лідерство, її прибічники починають використовувати політичні засоби тиску на тих, хто шукає свої шляхи. Важливого значення набуває навіювання різних чисто умоглядних ідей тим, хто не вважає за потрібне турбувати себе критичним ставленням до почутого чи прочитаного. В географії такого добра дуже багато, навіть її сучасна структура виглядає явно надуманою. Так було і з поняттями простору і часу, які сьогодні відіграють вкрай важливу роль у побудові наукових теорій. Для географів обидва поняття є актуальними, що саме й вимагає розглянути їх більш докладно, тим більше, що їх строгих визначень досі не існує. Але виведення цих понять на перший план привело до того, що більш важливе поняття організації було відсунуте на задній план. Це слід виправити. У даному виступі я наведу деякі думки з цього питання, які не мають сприйматися як істина у останній інстанції, це тільки мої аргументовані думки, які можуть бути піддані критиці.

Трохи історії. Арабський мислитель Ібн аль-Хайсам намагався визначити простір через розширення. У подальшому І. Ньютон ввів абсолютний простір та час. З цим не погодився Г.В. Лебніц. Стосовно простору він писав: «Я неоднократно подчеркивал, что считаю пространство, так же как и время, чем-то чисто относительным: пространство – порядком существования, а время – порядком последовательностей. Ибо пространство, с точки зрения возможности, обозначает порядок одновременных вещей, поскольку они существуют совместно, не касаясь их специфического способа бытия. Когда видят несколько вещей вместе, то осознают порядок, в котором вещи находятся по отношению друг к другу.

Для опровержения мнения тех, которые считают пространство субстанцией или по крайней мере какой-то абсолютной сущностью, у меня имеется несколько доказательств... Но если пространство не что иное, как этот порядок, или отношение, и если оно без тел не что иное, как только возможность давать им определенное положение, то именно эти два состояния – первоначальное и обращенное – ни в чем не отличаются друг от друга. Их различие содержится лишь в нашем химерическом предположении реальности пространства самого по себе» [Лейбниц Г.В., 1982: с. 441 - 442]. У тому й справа, що при відсутності порядку (однорідне й ізотропне середовище) принципово немає можливості виробити поняття простору та часу. Для І. Канта час – це внутрішня форма нашого сприйняття, а простір - необхідне апріорне уявлення, яке знаходиться в основі всіх зовнішніх споглядань, є формою всіх виявлень зовнішніх почуттів, суб'єктивна форма чуттєвості, за якої лише й можливі для нас зовнішні споглядання. Але таке бачення вказує на те, що ці форми сприйняття мають існувати до самого сприйняття, чого не може бути.

Вважається, що у 1905-му році А. Ейнштейн запропонував локальну структуру простору-часу, а пізніше пояснив гравітацію як викривлення простору-часу на глобальному рівні, тим самим визначивши його як єдину фізичну сутність. Насправді, ідея впливу матерії на геометрію простору-часу належала не Ейнштейну, а У.К. Кліффорду (англ. William Kingdon Clifford): у роботі «On the space theory of matter» (1870) він висловив думку, що матерія і тяжіння є проявом викривлення простору-часу – особливостями геометрії простору [Клиффорд У.К., Вікіпедія, 2021]. Але тоді будь-яка атракція (у тому числі електромагнітні чи гравітаційне тяжіння), наприклад, красивий пейзаж, гарна мелодія, добре облаштоване місто ... має викликати зміни у геометрії простору, чого ніхто не спостерігає, отже, щось тут не так. Звісно, ми можемо уявляти, наприклад, місто, до якого стікаються люди, як таку собі вирву, але це буде тільки образ, що базується на нашій уяві.    

У філософії простір визначається як загальна форма буття, що виражає його структурність та взаємодії його елементів [Простір, Вікіпедія, 2021]. Але це не так, навпаки, структурність буття є підставою для формування образів і простору, і часу. У статті «Простір і час як форми сутності матерії. Філософія і наука про абсолютність і відносність простору і часу» знаходимо: «Буття матерії характеризується не тільки системністю, рухом, але й формами її існування – простором і часом.

Простір і час є загальними формами буття всіх матеріальних систем і процесів. Не існує об'єкта, який перебував би поза простором і часом, як немає простору і часу самих по собі, поза матерією, що рухається. Абсолютного простору як нескінченої порожньої протяжності не існує. Всюди є матерія в тих чи інших формах (речовина, поле), а простір виступає як загальна властивість (атрибут) матерії. Так само немає і абсолютного часу, час завжди нерозривно зв'язаний з рухом, розвитком матерії. Простір і час існують об'єктивно і незалежно від свідомості, але зовсім не від матерії.

Простір – є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об’єкту або множини таких об’єктів, що займають різне положення в просторі.

Час – є форма буття матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик та філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж суб’єкту, який змінює свої властивості» [Простір і час як форми сутності матерії. Філософія і наука про абсолютність і відносність простору і часу, 2013]. Цікаво виходить: є дві форми буття матерії – простір і час, отже, частина матерії належить до просторової форми буття, а частина – до часової, чи може таке бути? Чи ці дві форми взаємодіють між собою, накладаються, конкурують ...? Далі, системність не є характеристикою буття матерії, це спосіб його бачення, що дозволяє створювати певний клас моделей – системи. Простір і час не є формами існування матерії, бо це – фантомні образи, які є наслідком редукції. Повторюю, якби простір і час були окремими формами існування матерії, то виникає питання: як вони узгоджуються між собою? Насправді, такою формою є тільки організація, яка саме й дозволяє сформувати образи простору і часу у вигляді абстракцій. Питання у тому, що і те, і інше інтегровані у організацію як цілісність (тільки у дещо іншому вигляді), а виведення їх за її межі веде до суттєвого викривлення дійсності, до руйнації організації. Далі «Не існує об'єкта, який перебував би поза простором і часом, як немає простору і часу самих по собі, поза матерією, що рухається». Але ж це ми самі виділяємо об’єкти, поміщаючи їх у простір час, тим самим перетворюючи останні на звичайні параметри, систему координат. І в той же час автори статті зазначають, що «немає простору і часу самих по собі, поза матерією, що рухається»! Отже, простору і часу немає, але ... «простір і час існують об'єктивно і незалежно від свідомості, але зовсім не від матерії», і при цьому об’єкти (а це матеріальні утворення!) «займають різне положення в просторі». Уявляєте, яка нісенітниця! І Далі: «Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж суб’єкту, який змінює свої властивості». Але як це можна зрозуміти – відчуття часу виникає внаслідок спостереження за зміною станів чогось, а потім ці зміни проектують на вісь цього самого відчуття: причину і наслідок міняють місцями! А це також цікаво: «розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об’єкту або множини таких об’єктів, що займають різне положення в просторі». Як це розуміти? Як може виникнути емпіричний досвід простору, якщо це – тільки образ, який не є матеріальним? Насправді, ми сприймаємо матеріальні утворення не у просторі, а через відношення між ними, точніше, між їх проявами як наслідками відчуття, що і дозволяє нам виробити образ простору.   

Розглянемо ще один текст «Лекційні матеріали. Онтологія». Подивіться, що пишуть філософи: «Сучасне узагальнення визначень матерії дає змогу констатувати, що вона є об’єктивно реальним буттям світу в часі, просторі і русі ...» [Лекційні матеріали. Онтологія, 2016]. Чи це не дивно? Це означає, що час, простір і рух передують матерії! І далі: «Простір і час – це філософські категорії, що відображають основні форми існування матерії. Просторово-часові характеристики має будь-яке явище світу». Але це не так, це веде до суттєвого спрощення, редукції світу до простору і часу, які є, як вважав А. Бергсон, всього тільки точками зору розуму.  

Що ж насправді має місце? Насправді ми маємо середовище (субстанцію), що певним чином організоване, а це передбачає існування і способу організації у вигляді відповідного процесу. Процес захоплює частину субстанції середовища, втягуючи його у організаційний рух (шляхом розгортання комунікації), що робить його організуючим. Область, охоплена таким організуючим рухом – домен – характеризується протяжністю (обсягом), а сам процес – тривалістю. Такий домен - це ХороХроноОрг (в географії йому відповідає геохолог = геоорг). Отже, протяжність у своєму термінальному варіанті визначається як осягання області (домену), яка є необхідною і достатньою для реалізації процесу. Різниця між простором і протяжністю очевидна: простір заповнюється речами, тобто є зовнішнім по відношенню до них, а протяжність (домен) формується зсередини і є внутрішньою характеристикою, що відображає внутрішній потенціал розширення, розгортання, дії. Ось, що писав А. Бергсон стосовно цього: «Материя как целое должна поэтому казаться нашей мысли необъятной тканью, из которой мы можем выкраивать, что хотим, чтобы потом сшивать снова, как нам заблагорассудится. Заметим мимоходом, что эту нашу способность мы подтверждаем, когда говорим, что существует пространство, то есть однородная, пустая среда, бесконечная и бесконечно делимая, поддающаяся какому угодно способу разложения. Подобного рода среда никогда не воспринимается; она только постигается интеллектом. Воспринимается же протяжённость - расцвеченная красками, оказывающая сопротивление, делимая соответственно линиям, обрисованным контурами реальных тел или их элементарных реальных частей. Но когда мы представляем себе нашу власть над этой материей, то есть способность разлагать её и воссоединять по своему вкусу, мы проецируем за реальную протяженность совокупность всех возможных разложений и воссоединений в форме однородного, пустого и индифферентного пространства, поддерживающего эту протяженность. Это пространство есть, следовательно, прежде всего, схема нашего возможного действия на вещи, хотя и сами вещи имеют естественную тенденцию, как мы объясним далее, войти в схему подобного рода: пространство есть точка зрения разума. Животное, вероятно, не имеет о нём никакого понятия, даже когда воспринимает, как мы, протяженные вещи. Это представление, символизирующее тенденцию человеческого интеллекта к фабрикации» [Бергсон, 2001: 78]. Те саме має місце і з співвідношенням між часом та тривалістю. Час вводиться людиною як спосіб з’єднання послідовних подій, який використовує розум. Отже, час є зовнішнім по відношенню до організуючого процесу, в той час, як тривалість – це його внутрішня характеристика, пов’язана з проходженням стадій становлення, внутрішньою роботою, рухом до завершеності. Тривалості, як і протяжності, відносні, їх слід зіставляти, порівнювати. Обидві характеристики визначаються як невід’ємні складові організації, що розгортається. Це легко зрозуміти на прикладі тривалості життя різних організмів: у часовому вимірі вони різні, але в плані проходження життєвих циклів – однакові. Так же слід розуміти і протяжність: у просторовому вимірі організми відрізняються своїми розмірами, але як живі організми, вони є тотожними, бо протяжності їх доменів дозволяють реалізовувати всі необхідні життєві функції. Це – своєрідні атрактивні басейни. Ми бачимо, що протяжність і тривалість – це дві сторони становлення організації. У цьому випадку зникає масштабованість, на передній план виходить те спільне, що їх об’єднує – організація. У зв’язку з цим звертає на себе увагу безмасштабна теорія появи (прояву) організації. Важливі думки з цього приводу були висловлені Д. Вестом у феноменальному виступі «The surprising math of cities and corporations» [West G., 2011]. Він спробував провести аналогію між біологічними організмами та містами, виявивши при цьому багато спільного. В роботі «Scale: The Universal Laws of Life and Death in Organisms, Cities and Companies» Д. Вест запропонував оригінальну «теорію всього», яка спонукає до переосмислення нашого розуміння зв’язку між людською цивілізацією та законами природи. Це дослідження зосереджено на пошуках об’єднуючих принципів і моделей, що з’єднують все, від клітин і екосистем до міст, соціальних мереж та бізнесу.

Отже, і простір, і час є образами, що формуються завдяки наявності у довкіллі певного порядку, який, однак, виникає завдяки процесу, що вводить у середовище організацію, основу якої складає інформація як послідовність відбору одного з великої кількості можливих варіантів. У випадках, коли процес зумовлений вивільненням великої кількості енергії (вибух), відбувається безальтернативний рух, який не веде до виробництва інформації, для цього потрібен процес із значно меншим інтенсивністю виділення енергії. Енергія тече через тіла організованого середовища, підтримуючи їх організацію.     

Цікаво, що сьогодні час розглядають як можливість змін, у такому разі його слід пов’язувати з виробництвом інформації. Але я пов’язав би можливість виробництва інформації не з часом, а з тривалістю, бо саме вона є внутрішнім обмеженням – тією особливістю, що стягує початок процесу і його завершення при досягненні мети. Процес виробництва інформації спочатку йде з прискоренням, але при наближенні до стану структурно-функціональної повноти уповільнюється і може взагалі припинитися (стагнація). З тривалістю слід пов’язувати реалізацію потенції набуття форми, яка не є заздалегідь заданою (це тільки тенденція), її ще слід виявити, відшукати, а це саме й пов’язано з виробництвом інформації. Так воно і є: 

відчуття тривалості є наслідком виробництва середовищем інформації.   

Що ж виходить? А виходить те, що світом керують не сили гравітації чи геометрія простору-часу, а організація. Довгий час вважалося, що світ можна описати за допомогою двох фундаментальних сутностей – матерії (речовина, субстанція) та енергії, А. Ейнштейн додав простір-час, надавши йому матеріальної сутності, тепер все більше науковців визнають, що такою сутністю є й інформація, яка лежить в основі будь-якої організації, і це при тому, що вона не є матеріальною.

Стосовно простору, часу та їх поєднання - простору-часу варто розглянути ще одне питання. Йдеться про їх квантування. Воно доволі складне. Часто можна почути думку, що ми маємо користуватися розумінням простору та часу і як континуумів, і як дискретних сутностей. Це виглядає дещо дивно. А проблема у тому, що А. Ейнштейн у своїх поглядах відкинув ефір та взяв за основу простір-час, наділивши його фізичними властивостями (це треба було для того, щоб мати певне середовище, задіяне у розповсюдженні світла). Останнім часом науковці почали розробляти тему квантування простору-часу. Про це розповів у своїй чудовій лекції Р. Дейкгрофф (R. Dijkgraaf) [Конец пространства и времени?, 2019]. Це квантування пов’язують з так званою довжиною М. Планка (10-35 м). У цьому і криється диявол! Довжина Планка є теоретичною межею для мінімальної довжини, яку можна спостерігати: згідно з цими моделями вимірювання довжини, менші за довжину Планка, навіть теоретично неможливі і не мають фізичного сенсу, бо на масштабах цієї довжини структуру простору-часу визначають квантові ефекти. Завдяки ним неможливо відрізнити дві точки у просторі, які рознесені на відстань, меншу за довжину Планка. Робиться висновок, що простір і час мають бути квантованими. Але питання у тому, що це стосується не простору, часу чи простру-часу, а тих організаційних утворень, які на цьому масштабному рівні формуються, бо немає можливості їх виявити, а простір і час, як і простір-час просто не можуть бути квантованими (у такому разі вони були б основою жорсткої ієрархії). Неможливість виміряти проміжок між двома точками, менший за довжину Планка, не свідчить про те, що на цьому масштабному рівні закінчується шкала простору, тим більше, що вона постійно зростає слідом за інфляцією Всесвіту. В той же час найменший масштабний рівень є дуже важливим, бо саме на ньому зароджується організація та, відповідно, інформація.

Організація – складне поняття. А. Бергсон дуже тонко висловлювався про неї: «Все происходит так, как будто бы в материю проник широкий поток сознания, отягченный, как всякое сознание, безмерным множеством взаимопроникающих возможностей. Он увлек материю к организации ...» [Бергсон, 2001: 17].  Саме організація збирає частини у ціле, хоча її неможливо відчути на дотик, вона направляє дію складових у напрямку спільної мети, що веде до їх спів-організованості. Це привело до того, що Природа (наше довкілля) організована структурними шарами та прошарками, яких багато, і це при тому, що організація ніколи не має завершеного вигляду, бо завершеність – це остаточна зупинка: в Природі немає нічого стійкого, бо стійкість заперечує рух. Отже, з одного боку маємо рух до організованості, з іншого – до дезорганізації. Матерія – це не речі, це незупинний потік, у якому одні організаційні утворення з часом змінюються іншими, а речі – це тільки згущення організації у цьому потоці. Важливі не матеріальні тіла, а ті організаційні утворення, які вони формують шляхом поєднання та взаємодії. Така взаємодія може відбуватися у різний спосіб. Можна говорити про еволюцію організації як тенденцію. Це особливий процес: більш складні форми організації виникають у середовищі менш складних, що веде до появи низки вкладених утворень (nested entities), при цьому їх протяжності і тривалості зменшуються, бо кожний наступний рівень вимагає для підтримання свого існування все більшої кількості енергії.

Як це стосується географії? В першу чергу відмічу, що географія (наука про геосередовище) і геометрія (наука про простір) суттєво відрізняються, бо перша є наукою емпіричною, а тому неточною, яка потребує постійного перегляду, а друга є наукою точною. Для нас важливо це розуміти, бо останнім часом надто захопилися використанням терміну «геопростір». Для цього варто познайомитись з поглядами одного з найбільш значимих в історії науки науковців А. Пуанкаре.

В роботі «Про Науку» він розглядає питання тотожності простору геометричного та простору уявлень [Пуанкаре, 1983]. Ось, що він пише про властивості геометричного простору: «Каковы, прежде всего, свойства пространства в собственном смысле? Я хочу сказать – того пространства, которое является предметом геометрии и которое я назову пространством геометрическим. Вот некоторые из наиболее существенных его свойств:

1. Оно непрерывно.

2. Оно бесконечно.

3. Оно имеет три измерения.

4. Оно однородно, т. е. все точки его тождественны между собой.

5. Оно изотропно, т. е. все прямые, которые проходят через одну и ту же точку, тождественны между собой» [Пуанкаре, 1983: 24].

Далі він виділяє простір візуальний: «Рассмотрим сначала чисто зрительное впечатление, обусловливаемое изображением, возникающим на сетчатке. Краткий анализ показывает, что это изображение непрерывно, но обладает только двумя измерениями; это уже составляет отличие между пространством геометрическим и тем, что можно было бы назвать чисто визуальным пространством. Далее, этот образ заключен в ограниченном кадре.

Наконец, существует еще одно отличие, не менее важное: это чисто визуальное пространство неоднородно. Различные точки сетчатки – независимо от изображений, которые могут на них возникать, – играют не одну и ту же роль. Никак нельзя считать желтое пятно тождественным с точкой, лежащей у края сетчатки. В самом деле, здесь не только самый предмет производит гораздо более живые впечатления, но здесь, как и во всяком ограниченном  кадре, точка, занимающая центр кадра, не будет казаться тождественной с точкой, близкой к одному из кадров.

Более глубокий анализ, без сомнения, показал бы нам, что эта непрерывность визуального пространства и его два измерения суть не более чем иллюзия; этот анализ еще более отдалил бы визуальное пространство от геометрического.

Однако зрение позволяет нам оценивать расстояния и, следовательно, воспринимать третье измерение. Но всякий знает, что это восприятие третьего измерения сводится к ощущению усилия, сопровождающему аккомодацию, которую надо выполнить, и к ощущению, сопровождающему то схождение обеих глазных осей, которое необходимо для отчетливого восприятия предмета» [Пуанкаре, 1983: 24]. Тут слід зауважити, що спроможність оцінювати третій вимір є наслідком досвіду: сліпа людина, яка у зрілому віці отримує можливість бачити, сприймає довкілля у вигляді двомірної картинки. А. Пункаре зауважує: «Мы имеем здесь мускульные ощущения, совершенно отличные от ощущений зрительных, которые дали нам познание первых двух измерений. Таким образом, третье измерение выступит перед нами не в той же роли, какую играют два других. А следовательно, то, что можно назвать полным визуальным пространством, не есть пространство изотропное» [Пуанкаре, 1983: 24]. Далі він розглядає простір тактильний та простір моторний. Він пише: ««Тактильное пространство» еще более сложно, чем визуальное, и еще более, чем оно, удаляется от пространства геометрического. ... Но вне данных зрения и осязания существуют другие ощущения, которые так же, как и эти ощущения, и даже более способствуют образованию понятия пространства. Это – те всем известные ощущения, которыми сопровождаются все наши движения и которые обыкновенно называются мускульными.

Соответствующий им кадр (le cadre) образует то, что можно назвать моторным пространством.

Каждый мускул дает происхождение особому ощущению, способному делаться больше или меньше, так что совокупность наших мускульных ощущений будет зависеть от стольких переменных, сколько у нас мускулов. С этой точки зрения моторное пространство имело бы столько измерений, сколько мы имеем мускулов» [Пуанкаре, 1983: 25]. І дуже важливо: «Когда я говорю, что мы представляем себе эти движения, я хочу сказать только, что мы представляем себе мускульные ощущения, которые сопровождают их и которые вовсе не имеют геометрического характера, а следовательно, отнюдь не предполагают предсуществования понятия пространства» [Пуанкаре, 1983: 26]. На завершення наведу ще одну важливу цитату: «Никакое из наших ощущений, взятое в отдельности, не могло бы привести нас к идее пространства; мы пришли к ней, только изучая законы, по которым эти ощущения следуют друг за другом» [Пуанкаре, 1983: 26]. Більше пропоную читачу прочитати самостійно.

Тепер ми розуміємо, наскільки обережними слід бути при використанні терміну «простір» у географічних роботах, особливо згадавши про те, що географія не зводиться до локалізації різних об’єктів у тримірному середовищі чи на двомірній поверхні, моделями чого є мапи. Але що розуміють деякі географи під географічною організаційною структурою? Ось що: «A geographical organisational structure suits businesses that have offices or units in different regions or geographical areas» [Business organisational structure. Organisational structure by geographical area], або «Geographic organisation is an organisation structure where company hierarchy is divided on the basis of geographic location in which company operates which is headed by a centralised head office. This kind of organisational structure serves distinct needs of various different groups within and outside the country. Geographic organisation helps to understand local customer preferences which change according to geographic locations. Also, following geographical organisation structure can solve the logistic issues faced by the organisation as dedicated teams are allotted as per geographical divisions within the organisation» [Business organisational structure. Organisational structure by geographical area]. Але що це? В першу чергу, яке відношення до географії має бізнес? Далі: що означає «on the basis of geographic location»? Абсолютно очевидно, що тут географія зводиться до так званого географічного положення чи розташування. На некоректність такого розуміння я неодноразово звертав увагу. І в той же час ніщо у цих текстах не розкриває суті геоорганізації (організації геосередовища). Але ось маємо і географічну організацію: «Definition: is an enterprise which has branches in different geographical locations with a central office in a certain city. Geographical organizational structure is a kind of organizational structure that assumes the division of labor within the company by geographic feature. A distinctive feature of the geographical organizational structure from other types is the division of the company's business operations into regions. Geographical structure is not a "pure" type of organizational structure and is usually combined with a division on some other basis. So, within the subdivisions allocated on a geographical basis, a linear, functional, product or divisional structure of the company can be realized» [Geographical organizational, 1922]. Але й тут те саме: все зводиться до «different geographical locations», а від інших варіантів організації її відмінність, виявляється, полягає у «the division of the company's business operations into regions». І знову ми бачимо, що географічність зводиться до розташування, до «operations into regions», причому будь-чого, хоча регіони у даному варіанті є складовими не географічної, а територіальної структури.

Тепер спробуємо уточнити, як уявляти організацію взагалі та чому саме вона має провідне значення у структуруванні будь-чого. Організація – це сукупність поєднаних складових, між якими встановлюється тісна взаємодія, що веде до їх поведінки як цілого, що забезпечує досягнення спільної мети. Це означає, що існує організуючий процес, направлений на досягнення структурно-функціональної повноти. Цей процес, у першу чергу, є інформаціє-породжуючим. Організація як процес визначається так: «the act or process of putting the different parts of something in a certain order so that they can be found or used easily» [Organisation, 2022]. Це утворення (entity), що при завершенні формування стає суб’єктом, а це означає, що воно сприймає оточення та його зміни, і виробляє інформацію, завдяки чому досягається його самозбереження. Дещо дивує те, що автори визначень організації найчастіше вказують на різні асоціації людей, хоча це поняття охоплює асоціації будь-якої природи. Саме це і призводить до ефекту атракції (незалежно від природи цього ефекту – сил гравітації, наявності їжі, концентрації феромонів, робочих місць, цікавої наукової тематики, ефектних мальовничих пейзажів, престижності сходження на Еверест і т. і.): потрапляючи у цю область, вільні елементи захоплюються цією атракцією. Головним у цьому процесі виступає поле сигналів, на які можуть реагувати ті чи інші елементи. Ці сигнали слугують подразниками. Якщо організаційне утворення має складну Світрироду (а це залежить від того, скільки актів вибору для формування структурно-функціональної повноти утворенню треба було здійснити, тобто, від його історії), воно має бути спроможним реагувати на всі сигнали (впливи), від яких залежить виживання. При цьому чим складнішою є організація, тим повільніше відбувається обробка сигналів, тим менш передбачуваною стає її поведінка. Як показано у «Wikipedia», «Organizations have complex structures in that they are dynamic networks of interactions, and their relationships are not aggregations of the individual static entities. They are adaptive; in that, the individual and collective behavior mutate and self-organize corresponding to a change-initiating micro-event or collection of events» [Complexity theory and organizations, 2021]. З системної точки зору організація трактується як «a complex adaptive system is a system that is complex in that it is a dynamic network of interactions, but the behavior of the ensemble may not be predictable according to the behavior of the components. It is adaptive in that the individual and collective behavior mutate and self-organize corresponding to the change-initiating micro-event or collection of events» [Complex adaptive system, 2021]. Отже, головною основою формування організації є тісна комунікація між складовими, їх сплетеність, сполученість, наслідком чого є виникнення спонтанного (непередбачуваного) порядку. С. Чен наводить список атрибутів САС (CAS): розподілений контроль (відсутній єдиний цент контролю), зв’язність, ко-еволюція, чутливість до початкових умов, несподіване виникнення порядку, віддаленість від стану рівноваги (йдеться про термодинамічну рівновагу), стан парадоксу, з приводу чого вона зауважує: «Other research in complex adaptive systems has indicated dynamics combining both order and chaos. This reinforces the idea of bounded instability or the edge of chaos that is characterized by a state of paradox: stability and instability, competition and cooperation, order and disorder» [Chan, 2001: 6]. Але для нас важливим є не тільки можливість досягнення структурно-функціональної повноти під час розвитку, але й так званий еволюційний потенціал[1] - спроможність бути основою для виникнення нового, або здатність відповідати на зміни навколишнього середовища.

Оскільки організація присутня повсюдно, варто говорити про організаційне поле (поле організації). За основу можна взяти визначення фізичного поля: Фізичне поле - особлива форма матерії, яка здійснює взаємодію між частинками, наприклад, гравітаційне поле (поле тяжіння) здійснює притягання між частинками речовини [Поле (фізика)]. Найпростіше наочно уявити собі поле як збурення (відхилення від рівноваги, рух) деякого (гіпотетичного або просто уявного) суцільного середовища, тобто йдеться про порушення симетрії. Взаємодія між різними акторами в організаційному полі здійснюється шляхом комунікації, і це те, що відрізняє такі поля від фізичних. Вкрай важливим моментом виступає топологія організаційного поля. Ущільнення і збільшення частоти комунікації призводить до виникнення своєрідних організаційних пасток, у яких і відбуваються формування утворень з певним рівнем організації.

Тепер можна зробити узагальнення. Світ складається з множини доменів[2], що формують складну гніздо-подібну структуру вкладення, причому кожний домен формується під дією певного організуючого процесу. Схожість доменів з монадами (від грец. μονάς — одиниця, неподільне) Г.-В. Лебніца дозволяє говорити про такі собі монадо-домени. Їх першорядними внутрішніми ознаками є організація, прагнення, спроможність сприймати, протяжність (яка береться по всіх напрямах і включає фігуру), тривалість, зв’язність, розміри області толерантності, розмірність еволюційного потенціалу[3] як спроможності бути основою для виникнення нового задля виживання у мінливому середовищі. Всі вони є відносними. Найголовнішою з них є організація: саме вона збирає елементи у ансамблі, формує структуру і функції. Її прояви дуже різноманітні. І нічого не свідчить про наявність викривлень простору-часу під її впливом, бо простір і час – це всього тільки параметри, які накладаються на домени зовні. Так, це сприяє побудові моделей, порівнянню різних утворень, але нічого не дає для розуміння того, що відбувається всередині них. Інша справа – домéнний підхід як погляд зсередини (в географії їм відповідають геохолони = геоорги). У такому варіанті нас не цікавлять розміри і час існування, нас цікавить наступне: як і чому, починаючи від початкової «точки» (зародку), те чи інше утворення формує себе, точніше, шукає себе серед безлічі варіантів? Для того, щоб провести таке дослідження, треба зі спостерігача перетворитися на це утворення, стати ним та пройти з ним весь шлях становлення, треба, досліджуючи дерево, стати ним, досліджуючи річкову долину, стати нею, досліджуючи місто, стати містом ... досліджуючи людину, стати людиною, як і Всесвітом. Йдеться про те, що для того, щоб зрозуміти, як щось виникало, слід стати тим інформаційно-породжуючим процесом, який торує шлях у мутному середовищі в напрямку створення чогось важливого (це схоже на реалізацію задуму), і цей процес не є заздалегідь заданим.

 До дискусії стосовно понять «простір» та «час». 

Щоб ще більше розкрити тему, пов’язану з поняттями «простір» та «час», варто познайомитись з поглядами різних відомих мислителів. Першим з них є Ж.Г. Тард, який у роботі «Социальная логика. [Общество как мозг, клеткой которого является сознание отдельного человека]», пер. с фр. СПб., 1996. 548 с.  

Тард Ж.Г. Социальная логика. пер. с фр. СПб., 1996. - 548 с.

В основе слов лежат только суждения об обозначении, как в основе идей пространства и протяжения находятся только суждения об относительном размещении. 

Возможно, что пространство и время суть в конце концов только субъективные фикции, весь raison d'6tre которых сводится к тому, чтобы скрыть от нас противоречивый характер именно самых сильных наших верований и дать нам возможность избежать тягостной необходимости пожертвовать одними из них для других.

В самом деле, понятие о пространстве образуется путем последовательного ряда осязательных, а потом зрительных опытов, т. е. при помощи суждений, относящихся к материальным объектам, существование которых утверждается после того, как их пожелают. Из хаоса собранных таким образом ощупью предметов рождается весь строй геометрических представлений. Уму не трудно предположить связанными вместе те местоположения, которые он считает однородными, хотя они различны, и расположить их в удивительную систему предположений, заключающихся одно в другом и никогда взаимно не противоречащих, но всегда подтверждающих друг друга. 

Пространство и Время в том виде, как мы их понимаем, в каком анализирует, раскрывает и исследует их наука, стремясь найти в них чисто механическое объяснение Вселенной, представляют собою точно так же, как Материя и Сила, плод долгой разработки, социальной, а не одной только психологической. Следовательно, для развития этих категорий, для того, чтобы сделать их пригодными к социальному употреблению, необходимо, чтобы уже явился и сформировался язык. 

Ведь и пространство, как понимает его теперь человеческий разум, пространство - интеллектуальная категория, стоящая выше координируемых ею ощущений, без сомнения, также сформировалось только с течением времени; ему предшествовали в умственном сумраке низших животных многочисленные пространства, соответствовавшие различным ощущениям: пространство осязательное, пространство зрительное, пространство звуковое - все соединенные вместе, но еще не слитые воедино. Простое, чисто геометрическое пространство представляет собой всеобщий рациональный язык, подобно тому, как мы считали бы совершенно логичным все, что было бы грамматично, если бы существовал только один известный нам язык. Тем не менее верно то, что понятие о пространстве заключает в себе необъяснимые странности, как, например, его три измерения, в которых сказывается его происхождение из ощущений.

Пространство и Время представляют собою каталоги знаков, в которых нуждается индивидуум и которые он носит с собою, пользуясь ими, чтобы ориентироваться среди своих многочисленных ощущении и изменчивых состоянии путем такого рода точного их обозначения.

 Додаток 2: Фізики вважають, що часу може не бути 

Я продовжую наводити точки зору різних авторів стосовно існування чи не існування простору і часу. Пропоную точку зору автора книги «Поза часом», фізика з Австралійського католицького університету Сема Барона

https://my.ua/news/cluster/2022-04-20-fiziki-predpolagaiut-chto-vremeni-mozhet-ne-sushchestvovat 

Дослідники стверджують, що часу немає місця у нових формулах для об'єднання квантової механіки та теорії відносності. 

"Фізика перебуває у кризі.

Протягом минулого століття ми пояснювали Всесвіт за допомогою двох надзвичайно успішних теорій: загальної теорії відносності та квантової механіки", - зазначив автор книги Поза часом, фізик із Австралійського католицького університету Сем Барон. 

За його словами, квантова механіка успішно обґрунтовує роботу в неймовірно крихітному світі частинок та їхньої взаємодії. 

При цьому загальна теорія відносності описує загальну картину гравітації та руху об'єктів. 

Дані теорії багато в чому суперечать одна одній. 

Тому вчені вважають, що їх необхідно замінити на одну спільну. 

Зокрема, йдеться про теорію "квантової гравітації", яка має пояснити, як гравітація працює у найменшому масштабі. 

Але створити нову теорію квантової гравітації надзвичайно складне завдання. 

Однією з таких спроб була теорія струн. 

Вона замінила частки струнами, що вібрують у 11 вимірах. 

Проте теорія струн зіштовхнулася з деякими складнощами. 

Теорія визначає Всесвіт, схожий з нашою, але не надає жодних чітких передбачень, які можна було б перевірити в ході експериментів. 

Таким чином висунуту теорію неможливо ні підтвердити, ні спростувати", - додали вчені. 

Найбільш відомим підходом після цього стала петльова квантова гравітація. 

Вона говорить, що тканина простору і часу складається з мережі дуже дрібних дискретних фрагментів, тобто "петлею". 

Однією з найвагоміших особливостей петльової квантової гравітації є скасування часу. 

"Петлева квантова гравітація не єдина теорія, яка виключає час. 

Ряд інших підходів також скасовує час як фундаментальний аспект реальності. 

У теоріях фізики немає жодних столів, стільців і навіть людей, проте ми, як і раніше, знаємо, що все це існує. 

Ми добре знаємо, що це перелічене складається з фундаментальних частинок, але гадки не маємо, з чого може "складатися" час. 

Поки що ми не зможемо дати чіткого пояснення того, як виникає час, неясно, чи можемо ми стверджувати, що він існує", - наголосив автор книги. 

За його словами, виходячи з цього час може не існувати в жодній з наявних теорій. 

Проте теорії залишають недоторканий причинно-наслідковий зв'язок. 

Тобто фізика каже, що причинність, а не час, є основною характеристикою нашого всесвіту. 

"Ми вважаємо, що відкриття того, що час не існує, може не мати великого впливу на наше життя, але зможе вивести фізику у нову еру", - підсумував автор. 

Нагадаємо, супутники та космічні кораблі в ніч на 1 липня 2015 року ввели у свій годинник додаткову секунду. 

Дослідники вловили шум, що видається бактеріями. 


Посилання:

Лейбниц Г.-В. Переписка с Кларком // Соч.: В 4 т. Перевод Я.М. Боровского и др. М.: Мысль, 1982. 636. Т. 1. С. 430 – 568.

Клиффорд У.К., Вікіпедія, 2021 –

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D0%B8%D1%84%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%B4,_%D0%A3%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%8F%D0%BC_%D0%9A%D0%B8%D0%BD%D0%B3%D0%B4%D0%BE%D0%BD

Простір, Вікіпедія, 2021  -

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D1%80_(%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F)

Простір і час як форми сутності матерії. Філософія і наука про абсолютність і відносність простору і часу, 2013 - http://studies.in.ua/ru/filosofiya-shpargalki/612-21-prostr-chas-yak-formi-sutnost-materyi-flosofya-nauka-pro-absolyutnst-vdnosnst-prostoru-chasu.html

Лекційні матеріали. Онтологія. Мультимедійний навчальний посібник. Національна Академія внутрішніх справ, 2016. –

https://arm.naiau.kiev.ua/books/filosofia-30012017/lection/lec3.html

Бергсон А. Творческая эволюция. Монография. - Пер. с фр. В. Флеровой; Вступ. ст. И. Блауберг. - М.: ТЕРРА-Книжный клуб; КАНОН-пресс-Ц, 2001. - 384 с. - (Канон философии). – https://www.twirpx.com/file/242475/

https://vdoc.pub/download/-28h7ptvh6e80

West G. Scaling: The surprising mathematics of life and civilization. YouTube · TED · 26 июл. 2011 - https://www.youtube.com/watch?v=XyCY6mjWOPc

Конец пространства и времени? YouTube · Halyk Smart, 2019 – https://www.youtube.com/watch?v=-B0PIWml9uw

West G. Scale: The Universal Laws of Life and Death in Organisms, Cities and Companies, 2017. –

https://books.google.com.ua/books?id=rXS0CwAAQBAJ&printsec=frontcover&hl=ru&source=gbs_ViewAPI&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false

Business organisational structure. Organisational structure by geographical area

 - https://www.nibusinessinfo.co.uk/content/organisational-structure-geographical-area

Geographic Organisation Meaning & Definition. Published by MBA Skool Team, Last Updated: September 16, 2016. –

https://www.mbaskool.com/business-concepts/human-resources-hr-terms/16545-geographic-organisation.html

Geographical organizational. Just Great DataBase, 1922. - https://jgdb.com/dictionary/geographic-organization

Organisation. Merriam-Webster Dictionary, 2022. –

https://www.merriam-webster.com/dictionary/organization

Complexity theory and organizations. From Wikipedia, the free encyclopedia, 2021. - https://en.wikipedia.org/wiki/Complexity_theory_and_organizations

Complex adaptive system. Wikipedia, the free encyclopedia, 2021. –

https://en.wikipedia.org/wiki/Complex_adaptive_system

Chan S. Complex Adaptive Systems. ESD.83 Research Seminar in Engineering Systems October 31, 2001/November 6, 2001. – 9 р. –

http://web.mit.edu/esd.83/www/notebook/Complex%20Adaptive%20Systems.pdf

Поле (фізика). Матеріал з Вікіпедії  -https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%B5_(%D1%84%D1%96%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0)

Milot E., Béchet A., Maris V. The dimensions of evolutionary potential in biological conservation / Evolutionary Applications published by John Wiley & Sons Ltd, 2020. – Рр. 1363 – 1379. –  https://onlinelibrary.wiley.com/doi/full/10.1111/eva.12995

         



[1] Поняття еволюційного потенціалу використовується у біології, де його визначають так: «Evolutionary potential: The property of a biological entity to be able to experience heritable change in some of its components between times t and t + Δt. This entity can be for example a genome, a trait, a population, a species, an ecosystem, or something else» [Milot, Béchet, Maris, 2020: 1365]. Але він має більш широке значення і його слід використовувати при розгляді утворень різної природи. 

[2] Тут напрошується порівняння з монадами Г.-В. Лейбніца, монади якого, саморозгортають свій зміст завдяки самосвідомості, є самостійними та самодіяльними силами, які приводять усі матеріальні речі у стан руху. Монада здатна змінювати свій стан, але ці зміни пов’язані з її внутрішнім принципом, і цей принцип називається прагненням.

[3] По суті справи це спроможність виробляти інформацію. 

3 коментарі:

  1. Огромный вклад внес новопреставленный В. Н. Солнцев. Светлая ему память и царствие небесное! https://www.facebook.com/Geograd/posts/4882065161831146; https://www.youtube.com/watch?v=jhDwZJz8bCg

    ВідповістиВидалити
  2. Жаль, що цей світ покидають люди, з якими можна було б вести наукові дискусії з питань, які досі залишаються животрепетними. Володимир Миколайович був одним з них. Світла йому пам'ять.

    ВідповістиВидалити
  3. Хочу звернути увагу зацікавлених на позицію В.В. Нізовцева стосовно простору і часу - Мнение из МГУ, почему физика без Эфира погрязла в проблемах
    https://www.youtube.com/watch?v=RHJs30xqVLE&ab_channel=%D0%9E%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%BE Все не так просто, як намагаються представити світ представники офіційної науки.

    ВідповістиВидалити