УКРАЇНА — МАЙБУТНЄ: ЧИ ВАРТО СПОДІВАТИСЯ НА ЗАВЕРШЕННЯ ВІЙНИ З РОСІЄЮ ПІСЛЯ ОБМІНУ ПОЛОНЕНИМИ?

Як оцінювати те, що сталося 7 вересня? Думаю, що це дійсно досягнення, бо наші люди, деякі з яких вже просто були на межі існування, повернулися в Україну і отримали шанс жити далі. Чи можна сподіватися, що процес звільнення росіянами полонених і заручників призведе до завершення військових дій і повернення миру? Ні, і ще раз ні! По-перше, у мирному результаті не зацікавлений Кремль, Путін, бо мета не була досягнута, а мир у варіанті повернення територій, у тому числі Криму, та ще й виплати компенсацій означатиме для кремлівських гравців програш, на це вони не підуть. Чи означатиме такий варіант перемогу України? Ні! Сьогоднішня політика спирається на державницький устрій людського світу, а треба базуватися на понятті «країна», яке є значно більш фундаментальним, бо країна (у нашому контексті) – це область поширення певної культури, яку відтворює даний народ.

Культура проявляється через народні традиції, форми життєдіяльності, мистецтва, і, чи не головне, мову. Саме тому протягом століть Росія, будучи колоніальною державою (але не країною, бо такої країни ніколи не було і не буде), йшла шляхом винищення культур тих етносів, які захоплювала у різний спосіб – кого військовим і примушенням до «миру», кого хитрістю. Спочатку знищувались угро-фінські народи, які жили на прилеглих до Московії територіях, потім потягнулися далі, в тому числі в Україну, Прибалтику, Фінляндію, Польщу, Кавказ, Зауралля ... дотягнувшись аж до Аляски! І всюди вони несли «культуру» народам захоплених територій, хоча чи можна вважати культурою захоплення і трансформацію культур інших етносів! Ні. Московія, яка з часів Петі 1-го отримала назву «Росія», просто використовувала ресурси захоплених територій, що стало особливо очевидним у ХХ столітті. Така практика, яка включала і стирання етнічних розбіжностей, стала особливо виразною за часів СРСР, коли Кремль розгорнув широку компанію перемішування різних етносів з метою створення штучної національності, яку можна назвати радянською, ще краще - совкою. Тому сьогодні у тих, хто мріє про відновлення Росії-СРСР, в графі «національність» слід писати слово «СОВОК».

Сьогодні політики, які завжди знаходились на службі у владників, вкладають у голови українців тезу про мир в Україні і конфлікт в Україні, хоча йдеться про справжню війну з Росією, ініційовану саме Росією. Всі давно розуміють мету, заради якої Кремль розпочав цю війну, вона полягає у ліквідації України як держави, стиранні української культури, мови (як Росія це дуже активно робить на Кубані, Донщині, північно-східній частині Слобожанщини та інших регіонах), тобто на тих територіях, де проживають етнічні українці. Навіть в далекій Канаді українська діаспора має набагато кращі умови для збереження своїх культурних звичаїв, ніж у межах Росії на суміжних з Україною територіях. Тому ми маємо визначати сучасну Росію як брудного сусіда, і думати про те, як повернути ці території і тих людей до України. Перемога України – це реалізація проекту «Україна», як це було визначено у моєму виступі «УКРАЇНА – МАЙБУТНЄ: ПРОЕКТ «УКРАЇНА»». Наша задача – відтворити країну-Україну у її колишніх межах. Задля цього слід суттєво підняти економіку, рівень життя, освіту, науку, розвинути виробничу інфраструктуру тощо  в межах всієї України, сформувати такий режим державного функціонування, який забезпечував би безперервний прогрес і справжню рівність та свободу жителів. Тому перемога України аж ніяк не зводиться до повернення хапнутих Росією територій, її перемога означає відтворення української культури в межах всієї країни-України. Пропоную читачам познайомитись з матеріалами статті Лариси Масенко «Українська мова і Росія. Імперія застосувала проти українців цілий арсенал засобів». Авторка піднімає дуже актуальне питання і зазначає, що «для більшості населення України своя мова й культура не становлять цінності. Оскільки національній мові належить визначальна роль у формуванні самототожності народу, постає питання, чи має більшість громадян нашої країни чітку національну ідентичність» (https://www.radiosvoboda.org/a/30127210.html). Вона наводить наступні слова видатного американського науковця і політика Джеймса Мейса: «З часом стало ясно, що радянська національна політика була набагато успішнішою, ніж багато хто думав: на рівні основної етнополітичної лояльності стабілізувалися 20-25 відсотків «совків» (радянські люди із залишковою ностальгією за старим режимом), приблизно така ж кількість так званих щирих українців, які мають почуття до України, подібні до тих, що більшість французів – до Франції, або поляків – до Польщі. Решта населення без ніякої етнополітичної самоідентифікації, окрім, можливо, якогось невизначеного усвідомлення, що вони громадяни України, але без значних зв’язків з українською культурою. Тобто українці в сенсі людей із сильною лояльністю як громада перетворилися за радянський період на національну меншину» (Київ, 1990). Виникає питання, чи мав місце прогрес у цій царині за майже 30 років незалежності? У нас Київ, з дозволу сказати, столиця, не є україномовним (так може перенести столицю до, наприклад, Тернополя?). Ні, його не було. Отже, у чому полягатиме перемога України у війні з Росією, яка триває ось вже 350 років? Ця перемога станеться тільки, якщо на всій території країни-України запанує українська мова, українська культура. І починати слід з того, щоб українське слово звучало на поки що російських територіях, де проживають українці. Наш дипломатичний корпус має розгорнути активну компанію в різних країнах, направлену на підняття авторитету України як суб’єкта міжнародної політики.

СЛАВА УКРАЇНІ!

Ковальов О.