4 березня 2019 р.

УКРАЇНА - СВІТ: ТЕРИТОРІЯ

У цьому короткому виступі я хочу розглянути проблему територій, бо надто часто політики використовують це поняття. Територія – обмежена  ділянка денної поверхні, що характеризується площею і фігурою. Території не існують самі по собі, вони завжди пов’язані з певними утвореннями, які мають певний життєвий цикл. Тому це поняття застосовується і для природних, і для людських утворень. Так, кожна рослинка має свою життєву територію (як проекцію життєвого домену на денну поверхню), з якої вона збирає поживні речовини, підтримуючи свою життєдіяльність. Під час розвитку ця територія змінюється, отже без конкуренції не обходиться, хоча у сталих біогеоценозах конкуренція мінімальна. Як тільки життєдіяльність починає згасати, ця територія зменшується і, врешті решт, зникає, захоплюючись іншими рослинами. Те саме ми маємо і у тваринному світі. Отже, території нікому не належать, вони не є постійними, більше того, вони мають доволі складну топологію - перекриваються, накладаються, включаються іншими територіями тощо. Тільки активна життєдіяльність дозволяє утримати та розширити територію. Таке ми маємо, наприклад, у випадку зграй шимпанзе, які ведуть справжню боротьбу за території. Те саме має місце і в олюдненому середовищі: вся історія людства – це війни за території на всіх масштабних рівнях, причому люди чомусь вважають, що мають ділити всю «land surface» і навіть «see surface» між собою, забуваючи про Біосферу як повноправного учасника цього процесу.

Це вказує на неприпустимість продажу землі!
Виникнення держав як форми організації суспільства, здавалося, могло вирішити питання припинення боротьби за території, але, як відомо, з цього нічого не вийшло, бо держави досить сильно різняться за своїм економічним потенціалом і військовою потугою. Найкращий приклад – Російська імперія, яка поглинула багато земель інших народів, культури яких сильно відрізнялися від культури московитів. Відповідно, ресурси, які знаходились на цих землях, були використані для нарощування потуги цієї імперії. Те саме ми маємо у минулому столітті у випадку Німеччини, яка захопила значні території та ресурси у їх межах, що, однак, привело її до краху. Те саме має статися і з Росією, яка, трохи здавши позиції при розпаді СРСР, тепер намагається повернути втрачені території (які їй не належать). Спочатку Росія відгризла частину території Грузії, потім – України, і вже майже заковтнула Білорусь. Чи є це нормальним? Так, якщо жити по законах джунглів: сильний захоплює більше і змушує слабшого підкоритися! Це дуже просто: заявляється, що ця земля є «испокон веков русской» і йдеться тільки про повернення до матінки довбаної Росії. При цьому не враховується один з головних моментів – історичний контекст. Так, хто сьогодні пам’ятає, що, наприклад, чукчі протягом 250 років вели нерівну війну за свою незалежність, що народи Кавказу також були підкорені російським воєнним катком, а про українців годі й говорити, бо свого часу не створили централізовану державу на кшталт Московії чи Польщі (і це добре) і не змогли втримати територію розселення етнічних українців і поширення української культури, яку відстоювали протягом століть козацькі полки. Отже, маємо урок:
для того, щоб утримувати те, що маємо, і повернути те, що повинні повернути, слід стати потужними не стільки у економічній та військовій сферах (хоча без цього не обійдешся), а, в першу чергу, в плані культурному. Культурна активність, що тисне на сусідів – ось головна запорука успіху!
Тепер кілька слів про мову. Від проросійські налаштованих Мураєва, Вілкула, Добкіна, Рабіновича, Медведчука та інших, як і багатьох пересічних проросійських «українців» ми чуємо, що російська мова має бути ледве не другою державною, що нема сенсу вчити українську, бо всі розуміють російську, що не можна ділити людей по мовній основі (і це при тому, що вони вже природно розділені), нагадаю, що ще 100 – 110 років тому на території Харківської губернії україномовних було до 89 відсотків, що Кубанщина була україномовною на 80%, Донщина була україномовною! А куди поділася українська у межах Ростовщини, Вороніжчини, Білгородщини, Курщини, Брянщини? Скільки україномовних шкіл у Росії, і якщо їх там немає, то чому вони повинні бути в Україні? Що це за вигадки про молодшого і старшого «братів», про штучність української мови, яку ледве не сам Ленін (чи за його вказівкою) вигадав і яка моментально поширилася від Підсяння до Кавказу? І чи не є винищення української мови і культури (як і мов та культур інших народів у межах Росії) довготривалою мовно-культурною агресією Росії. Тоді скажемо цим, що так «турбуються» про Україну:
йдіть до Путін-мами!
Отже, висновок:
для того, щоб повернути землі, людей, які були загарбані Росією, слід підняти, в першу чергу, свою культуру, науку, освіту, економіку на такий рівень, щоб Україна стала помітною як зразок самобутності, самодостатності, патріотизму тощо! Територія відстоюється і збільшується завдяки більш високій культурній потузі, організації. А для цього слід зараз вивести на рівень президента дійсно патріотичну людину, яка не буде дивитися на ситуацію через призму свого гаманця! Такі люди є, але слід звернути увагу на того з кандидатів, якій має найбільш високий фаховий рівень у сфері воєнної справи, бо, на жаль, війна триває.
Задача України — відноситися у найбільш повній соборності!

Олекса Ковальов

5 коментарів:

  1. Олекса Ковальов (Номад)5 березня 2019 р. о 14:03

    Думаю, що треба починати налагоджувати зв'язки з кубанцями. І перше, що варто зробити - попросити, щоб вони допомогли відновити кубанську балачку у східних і південних регіонах України!

    ВідповістиВидалити
  2. Олекса Ковальов (Номад)5 березня 2019 р. о 15:13

    Побачив цікавий кліп: "
    Гиркин-Стрелков. Украинские войска за двое суток дойдут до России" -
    https://www.youtube.com/watch?v=SFD0YHtEeus
    і у мене виникло питання до пана Гірки: а за скільки діб українська армія пройде до Москви?
    Моя відповідь така: а наша армія туди і не піде, кому потрібне це московсько-путінське болото, у нас є своє - київське, спочатку з ним треба розібратися!

    ВідповістиВидалити
  3. Олекса Ковальов (Номад)7 березня 2019 р. о 13:43

    Зараз можна знайти немало кліпів на тему "Велика Україна". Думаю, варто говорити не про Велику Україну, а про Соборну Україну у складі всіх її етнічних земель. І новий президент про це має думати. А завдання Порошенка складалося у тому, щоб почистити Україну від українців.

    ВідповістиВидалити
  4. Олекса Ковальов (Номад)18 березня 2019 р. о 16:32

    На днях пан Гройсман на харківському телеканалі продемонстрував свій рівень в області децентралізації. Виявляється, це ремонт дитсадків, асфальтування доріг тощо. Розумієте, яка фахова демагогія! Пане Гройсман, ще раз: децентралізація - це, в першу чергу, вирівнювання можливостей самореалізації людей, вирівнювання рівню життя (не забувайте, що на кожного киянина приходиться у 2,5 рази більше фінансів, ніж у середньому по Україні). Пане Гройсман, навіщо виступати, демонструючи свою некомпетентність і політиканство?

    ВідповістиВидалити
  5. Олекса Ковальов (Номад)21 березня 2019 р. о 14:44

    Цікавим є питання, як пов'язані територія і мова. У лісі чуємо "спів" пташок - так вони виокремлюють свою територію, чим голосніше, тим далі чутно і тим більша територія. Вовки виють, виокремлюючи свою територію і т.д. У людей територія країни визначається розповсюдженням мови. У цьому плані Путін правий. Тому питання української мови є надважливим. Ті, хто пропонує ввести мову московітів як другу державну або намагаються отримати підтримку російськомовного електорату, або просто зрадники. У Криму, де кримські татари є корінним народом, все населення має знати кримськотатарську мову, це - ознака культури кримчан. Російське керівництво ставиться до цього питання набагато серйозніше, ніж українське. Протягом багатьох років там майже викорінили українську в межах етнічних українських земель, перш за все - на Кубані. Це є ознакою державного безкультур'я і рашизму.

    ВідповістиВидалити