22 листопада 2016 р.

УРАЇНА – МАЙДАН: РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ!

УРАЇНА – МАЙДАН: РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ!
(до 3-ї річниці з дня початку революції гідності)

Три роки тому студентська молодь у Києві вийшла з протестом проти рішення уряду Азарова припинити рух України у бік Європи та повернути у бік Росії. Це була помилка, яка призвела до виступу про-європейські налаштованих громадян, що завершилося жорстким протистоянням з владою. Хвиля Майдану швидко поширилася по всіх українських містах. Протистояння завершилося зрадою Януковича та його втечею з України до його хазяїна Путіна. Сьогодні ці події багато хто називає РЕВОЛЮЦІЄЮ ГІДНОСТІ. Але все не так просто, бо говорити про те, що сталося, як таке, що вже здійснилося, начебто потрібний результат вже досягнутий, значить брехати, лицемірити. Просто так комусь потрібно, а саме – тим, хто встигнув вскочити у владні крісла. Виявилося, що при владі знову опинилися так звані фінансово незалежні (включаючи і пана Гройсмана). Виникає питання, як вони стали фінансово незалежними? У всі попередні роки це можна було зробити тільки порушуючи закони, не сплачуючи податки, блокуючи конкурентів, користуючись практикою рейдерства ... Так і сталося: розпочавшись, ця революція не завершилася, бо не досягла того результату, якого мала досягти, бо спритні владники дуже вчасно вилізли на головну сцену Майдану, одягнувши маски головних організаторів. Так і сталося: при владі опинилися ті, які там й були: одягнувши маски активістів, вони красиво говорили. Цікаво, що сьогодні ми чуємо, що представників верхівки весь час викликають до ГПУ як свідків, насправді, це робиться для того, щоб всім здавалося, що саме вони були під час Майдану ледве не головними діючими особами, а не прості люди, які стояли на барикадах і гинули від куль покидьків. Це – лицемірний спектакль! Все пройшло би непомітно, але російська окупація загострила проблему, висвітлила справжнє обличчя влади, її неспроможність організувати захист країни – це зробили прості люди. Важко переоцінити подвиг волонтерів, без яких захисники України лишились би навіть без зброї. А що представники влади? А вони з’являлися і продовжують з’являтися у потрібний час у потрібних місцях, одягаючи військову форму: вкрай неприємно дивитися, як перед військовими з’являлися Турчинов і Порошенко у військовій формі! Кому потрібний цей маскарад?

Але питання не тільки в цьому. Коли все починалося, мало хто серйозно замислювався над тим, що означає рух до Європи, все сприймалося доволі поверхнево. А рух до Європи – це вкрай складна програма. Не можуть дві рідини з доволі різними властивостями з’єднатися, не породивши фронти. Так і у цьому випадку: ми маємо різні культури, традиції, менталітети, цінності ... Насправді, рух до Європи мав однозначно відбуватися всередині України: це стосується, в першу чергу, сприйняття європейських цінностей, підняття якості промислового виробництва, зовсім інше розуміння демократії тощо. Отже, для того, щоб Європа могла сприйняти українське суспільство не як стороннє тіло, недостатньо вивчити англійську мову (хоча і це потрібно), в першу чергу слід продемонструвати своє патріотичне ставлення до рідної мови, рідної культури, підняти їх, відновити у межах країни-України, збагативши тим самим культурне різноманітті Європи. Слід впровадити зовсім інше ставлення до пересічної людини, перестати бачити у ній ресурс для влади, слід позбавитись від не підйомного баласту чиновників і зробити ще багато необхідного, щоб вийти на близький з європейцями рівень. Не варто про це забувати!
Чому ж Майдан не досяг свого результату, не став дійсно РЕВОЛЮЦІЄЮ ГІДНОСТІ? Бо, як і слід було очікувати, українська влада виявилася більш гнучкою в плані самозбереження. Що означає вислів «революція гідності»? Він означає, що в культурі суспільства мав статися переворот: на перший план мала вийти гідність кожної людини, тобто кожна людина мала відчути себе само-цінною. Це не могло статися моментально: така якість так просто не виникає, вона проступає поступово, торуючи шлях через внутрішні перепони, сформовані попередніми десятиліттями (чи навіть століттями) життя у застиглому суспільстві, яке породжувало обивателя. Отже, має змінитися сама людина. Для цього, слід, в першу чергу, побороти в собі обивателя, плазування перед владниками, від яких все залежить, слід побороти в собі прагнення вирішувати всі питання швидко, шляхом дачі хабара ..., без будь-якої боротьби ... Обиватель влаштовує державу, бо це – суспільно-мертва істота, що формує сіру мовчазну байдужу більшість, яка на все і з усім погоджується, в тому числі демонструє згоду з розкраданням державної казни. Єдине, що їх турбує: А МЕНІ! Обивателю невідома ГІДНІСТЬ, він про неї може тільки формально лементувати! Обивателю непотрібна свобода, він її боїться, бо свобода – це відповідальність, яку він не хоче на себе брати. Ось чому я заявляю, що так звана РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ такою не стала, але ще може стати, якщо українець здолає в собі обивателя. І не варто думати, що те, що ми зараз бачимо – такі собі псевдо-майдани – тарифний, банківський тощо – є продовженням Майдану, нічого подібного. Якщо це не замовне інсценування, то це всього тільки крики обивателя, який зненацька виявив, що у нього щось можуть відібрати - а саме: А МЕНІ. Ось влада і користується такою особливістю обивателя: вона викачує гроші з кишень пересічних людей через податки, тарифи і високі ціни, а потім буде потроху виділяти, заявляючи про свою турботу про, як вони кажуть, населення (бо для владників немає людини, є населення).
Так що ж означає реальна РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ? Може це означає, що люди у цій країні мали домогтися права бути почутими? Ні, це ще нічого не дає, бо почути повинна знову-таки та сама влада. РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ – це привнесення у напівмертві людські маси життєвості – можливості самостійно приймати рішення та відповідати за них.
Жити означає приймати рішення! Той, хто приймає рішення – живе!
І саме цього боїться будь-яка влада – того, що люди оживуть і почнуть самі приймати рішення, бо це означатиме кінець влади як явища!
Щоб приховати це, почали спектакль під назвою «децентралізація». Навіть кинули регіонам мільярди. Але ж децентралізація – це не гроші. Децентралізація – це свобода думки, свобода прийняття рішень, свобода активності, що веде до вироблення відповідної культури – культури гідності, самоповаги і поваги до інших.
Отже, що можна сказати про трирічну річницю Майдану? Тільки те, що Майдан породив надію і надав можливість, але для реалізації цього проекту, який ніхто не проектував, потрібні величезні зусилля всіх членів спільноти, зусилля кожного в напрямку внутрішніх змін, перетворення кожного на активного і відповідального, а не того, хто стоїть в стороні і чекає, коли все станеться, щоб вчасно вскочити у потяг і спробувати захопити найзручніші місця, як це зробили представники нинішнього складу влади. Ще і ще раз:
НАМ СЛІД СТВОРИТИ СУСПІЛЬСТВО, ЯКЕ НЕ ПОТРЕБУЄ ВЛАДИ!
Слід відмовитись від виборів – у такий спосіб у крісла завжди пролізуть брехуни-популісти. Слід призначати і, на умовах договорів-контрактів формувати склад менеджерів, зарплата який має залежати виключно від ефективності їх роботи. Слід суттєво зменшити столичність Києва, який перетворився на домівку головного щурятника країни. Столичність повинна мати відношення виключно до державних установ, не більше. У цьому напрямку нічого не робиться – не вигідно!

Отже, українець, час минає, дивись, щоб він не минув: час прийшов зробити серйозний вибір, прийняти серйозне рішення. Україні потрібна інша форма соціального устрою, яка виключає владу, яка, начебто, керує країною.
Українець, якщо ти справжній патріот, справжній громадянин цієї прекрасної країни – піднімайся, приймай рішення, виходь на останнє протистояння з остогидлою владою задля майбутнього твоїх дітей! Пам’ятай слова Авіценни: не слухай, що тобі кажуть, спробуй зрозуміти, що з тобою збираються зробити. І не забувай про правий берег Дону та Кубань!
СЛАВА УКРАЇНІ!                        ГЕРОЯМ СЛАВА!


Олекса Ковальов "Номад"

2 коментарі:

  1. Олекса Ковальов "Номад"25 листопада 2016 р. о 16:24

    Не може не дивувати факт, що в Україні, яка є фінансово залежною, є фінансово незалежні красавці. Я відпрацював все життя, у 1994 році став доктором наук, і є фінансово залежним. Скільки таких! Але ставши фінансово незалежними, ці красавці лізуть у політичну сферу і у апарат управління державою, призначаючи собі гарненькі оклади. Ще і ще раз: слід відмовитись від виборів, бо кожного разу люди вибирають моральних дутиків ... Слід створити систему управління, яка має базуватися на конкурсі фахівців та їх призначенні на ... тільки не керівні, а менеджерські посади з контролем ефективності їх роботи. Якщо, наприклад, у 2017 році виробнича система країни зросла на 5%, то зарплати таких менеджерів також мають піднятися на 5%. Так і в регіонах.
    Що стосується інституту президенства, слід залишити за президентом політико-представницьку функцію: нехай наводить мости, але не корчить із себе пана капітана ...

    ВідповістиВидалити
  2. Олекса Ковальов "Номад"29 листопада 2016 р. о 15:21

    Я кожного вечора ходжу вулицею Сумською у Харкові і протягом довгого часу бачу зовсім молоденьку жінку, яка стоїть на колінах і просить допомогти врятувати доню. Це вона робить після роботи. Раніше зустрічав і її чоловіка у такій же позі з тим же проханням. Після цього я вмикаю телек і бачу відгодовані пики фінансово-незалежних владників. Дуже неприємно бачити таке. Ті, хто нахабний, фінансово незалежні, і саме вони залізли на вищі сходинки влади, а тепер дивляться на, їх мовою, населення, як на стадо, якому треба розрахувати споживацький кошик. І у цей споживацький кошик аж ніяк не входить можливість врятувати маленьку дитинку. Те, що сталося в Україні, є моральною катастрофою. Протягом 25 років відбиралася купка пронир і хапуг, які стали фінансово незалежними які вважають, що саме вони мають право бути керівниками держави. Але їх задача полягає тільки у тому, щоб зберегти хапнуте і, по-можливості, збільшити його. Вони не розуміють, що таке ГІДНІСТЬ!

    ВідповістиВидалити