18 травня 2016 р.

Володимир Грицевич: Географія стала жертвою застарілої класифікації наук

ПРОБЛЕМИ ТА ЗАДАЧІ СУЧАСНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Володимир Грицевич: Географія стала жертвою застарілої класифікації наук

На днях мою увагу звернули на статтю Володимира Грицевича «Географія стала жертвою застарілої класифікації наук» -
Оскільки я вже більше п’яти років не викладаю і не маю безпосередніх контактів з тими, хто вважає себе географами, я не знав, що «географія залишилася поза напрямками підготовки в університетах України, затвердженими Кабінетом Міністрів України». У мене це, з одного боку, викликало певний шок (з огляду на дії Кабміну України), бо це приклад того, як швидко міністерська бюрократія у нас «вирішуює» доволі складні питання, з іншого – це цілком очікуваний результат, що є наслідком того безглуздя, махінацій з дисертаціями, корупції, які можна було спостерігати останніми десятиліттями у науковій сфері, яка має назву «географія», причому йдеться не тільки про період незалежності України. Нещодавно мною було запропоновано розпочати дискусію стосовно питань, пов’язаних з особливостями області дослідження географії та її структури (йдеться про огляд статті О.Г. Топчієва на цьому сайті «Предметна область географії та її сучасні методологічні трансформації», Український географічний журнал, № 1, 2016 рік, с. 64 - 69), але, на жаль, ніхто не підтримав цю ініціативу, продемонструвавши, що всіх все влаштовує. І це зрозуміло, бо українська географічна спільнота (хоча це стосується не тільки України) потрапила у догматичну западню (потенційну яму), з якої вилізти за рахунок внутрішніх резервів (в першу чергу – різноманіття позицій та прозорих дискусій) сама не може, заважає боротьба за рейтинги та намагання старих кадрів, в першу чергу – столичних, як кажуть, втримати марку (коли доходить до серйозних проблем, вони виявляються звичайними дутиками, ні на що нездатними). Винні самі географи, а не якісь там зовнішні фактори, і в першу чергу, географи Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (вони ж себе вважають головними, такими, що мають право все визначати) та Інституту географії НАН України (прізвища писати не буду, вони відомі). Отже, ситуація кепська. Тому я з інтересом прочитав інтерв’ю з паном В. Грицевичем, хоча був здивований тим, що питання йому ставив доктор соціологічних наук. На жаль, мені автор невідомий, але я маю засвідчити, що він доволі серйозно поставився до проблеми, пов’язаної зі станом і статусом географії. Він добре ознайомлений з ситуацією, яка склалася стосовно географії в Україні та світі в цілому. А ця ситуація, на жаль, не на користь географії, яку, як бачимо, хочуть замінити таким собі набором наук про Землю.

Читаємо: «Однак, з незрозумілих причин, через два роки у міжнародному стандарті МСКО-2013 географія випала зовсім і з’явилося малозрозуміле, неозначене і невдале словосполучення «Науки про Землю»».
Отже, маємо проблему не українського рівню, а міжнародного, і автор правий, пишучи: «чи був сенс спішити з впровадженням МСКО-2013, якщо ЮНЕСКО періодично переглядає і модифікує свої документи?». Але у нас завжди поспішають, бо ми живемо в країні одобрямсу, мавпування та плагіату (чудовий приклад – І.Г. Черваньов у купі зі своїм вихованцем С.В. Костріковим – дивіться матеріал на цьому сайті).
Я погоджуюсь з паном Грицевичем, що підміна географії «Науками про Землю» не є коректною – тоді все можна звести до одного курсу «Землезнавство», яке має відношення до розділу «Планетологія». Але слід розуміти, що всі ці класифікації наукових напрямів є доволі штучними, я вже не раз заявляв, що класифікація – це всього тільки форма упорядкування наших уявлень, не більше того, а наука цілісна, це незупинний потік пізнання. І саме це географи не розуміли: протягом десятиліть вони намагалися виокремити географію у повністю самостійний напрям, шукаючи для цього основу, і «знаходили» у вигляді то «геопростору», то «просторового розміщення», а тепер - дивної «просторової організації», причому жоден з цих термінів-словосполучень не був визначений, все звелося до пустої демагогії. Тому ми і маємо жахливі варіанти висловлювань на кшталт «географія обстрілів в зоні АТО розширюється» і т. п. А географи мовчать, їм байдуже, ось і догралися! До речі, мої протести відносно подібних висловлювань ніхто з географів не підтримав. Так що ж вони хочуть? І лобіювання тут ні до чого – слід було думати про це давно, на що неодноразово вказувалося у моїх публікаціях, але визнати їх означало визнати і автора, а це не входило у інтереси «головних» та «видатних» носіїв «абсолютних істин». Ці особи, замість того, щоб відкинути свої формальні рейтинги та амбіції та розпочати серйозну дискусію, вдалися до корпоративної змови.
Одним з проблемних пунктів слід вважати захист дисертацій тими, хто не має відповідної освіти. Ми неодноразово виступали проти захистів дисертацій тими, хто не має базової вузівської освіти, але ніхто ці заклики не підтримав, бо всі думають тільки про свою шкуру.
Що стосується підтримки географії з боку представників, як пише пан Грицевич, «сестри - геології», то, по-перше, ніякою «сестрою» геологія не є – вона має іншу сферу досліджень, так «сестрами» можна об’явити багато інших наукових напрямків – біологію, соціологію, економіку тощо, по-друге, у наш складний час (а він ніколи не був простим) ніхто підтримувати інших не буде, бо діє принцип: чим гірше сусіду, тим краще мені.  
Все інше, про що заявляє шановний Володимир Грицевич, не на його користь. Чому? Тому, що він сам продемонстрував не дуже добре розуміння того, що таке географія і якою є її область дослідження. Подивіться на це:
«1.1. Одною з причин нинішньої ситуації є те, що географія стала жертвою (чи заручницею) відсутності добре розробленої класифікації наук загалом».
І далі автор встановлює місце географії серед інших наук:
«науки, що є і природничими і суспільними одночасно (наприклад географія, екологія, медицина)».
Мій коментар: Так географія і «стала жертвою», бо географи протягом багатьох десятиліть не могли виявити її область дослідження (а до певного часу і не могли з причини її складності). А те, що пан Грицевич географію, екологію та медицину відносить до наук, «що є і природничими і суспільними одночасно», вказує на його занадто традиційні застарілі погляди. Екологія – це розділ біології – організмоцентричний напрям, медицина, це, вибачте, прикладна біологія людини, а географія має свою окрему область дослідження, стосовно якої слід висловлюватись і обґрунтовувати. А певні соціальні аспекти знайти можна завжди. Коли фізики розробили атомну бомбу (чиста фізика!), тут же виникли і соціальний, і моральний аспекти. Пошуком місця географії в системі наук її проблеми вирішити не можна, цим нехай займаються наукознавці, але це місце має визначатися особливостями відповідної області дослідження!
Тепер торкнемось, можливо, найважливішого.
Читаємо: «1.4. Законність включення географії до переліку базових наук випливає і з наступних загальних міркувань. Є дві форми існування світу - простір і час. Просторову форму існування земного світу вивчає географія. Часову форму існування земного світу вивчає історія. Тобто географія та історія є рівноправними взаємодоповнюючими науками, які вивчають різні форми існування земного світу. Абсурд полягає в тому, що в новому переліку спеціальностей історія є, а географії нема».
У мене запитання до пана Володимира Грицевича і всіх географів, які стоять на таких позиціях: А звідкіля Ви взяли, що «є дві форми існування світу - простір і час»?
Мій коментар: Шановний пан не знає, що ні простору, ні часу не існує, що це - абстракції, вироблені під час розгортання цивілізації з метою упорядкування наших уявлень про довкілля задля розвитку виробництва та упорядкування соціальних режимів. Шановний пан не потрудився серйозно обміркувати питання, а пішов накатаним шляхом, не звернувши увагу на те, що і «простір», і «час» у варіанті наукового вжитку є тільки параметрами, які дозволяють, нехай і викривлено-механістично, але описати той світ, у якому ми живемо. Я вже виступав стосовно цієї проблеми: простір і час виокремили з загальної організації середовища, отримавши можливість механістично відобразити об’єкти, що начебто розташовані та рухаються у просторі та часі. Але це спрощення, яке веде до руйнації організації середовища. Отже, ніяких двох форм існування світу немає, світ (а це – наше відображення середовища, в якому ми живемо і частиною якого ми є) – це наш образ цілісного середовища. Якби існували дві форми, то були б і дві групи законів, чого немає.
Читаємо: «Просторову форму існування земного світу вивчає географія. Часову форму існування земного світу вивчає історія. Тобто географія та історія є рівноправними взаємодоповнюючими науками, які вивчають різні форми існування земного світу. Абсурд полягає в тому, що в новому переліку спеціальностей історія є, а географії нема».
Мій коментар: Географія не вивчає «просторову форму існування земного світу», а історія не вивчає «часову форму існування земного світу». Перш за все, йдеться не про земний світ, а про геосвіт як образ географічно-організованого середовища. Обидві дисципліни черпають свої образи з одного середовища, тобто в географії не менше історії, ніж в історії – географії. Все залежить від того, який контекст використовується – обидві дисципліни є контекстно-залежними. І саме тут ми виходимо на особливість географії: географія є напрямком, який використовує максимально повний контекст того середовища, яке на сьогодні містить і природні утворення (абіотичні та біотизовані), і антропізовані, але всі вони пов’язані між собою складними взаємовідносинами, бо кожний наступний рівень організації проростає з передніх. Раніше базовим поняттям географії був географічний комплекс, який мав не тільки просторовий, але й часовий аспект, бо автори мали уявляти собі його генезис, потім базовим стало поняття про геосистему, яка також включала часовий аспект, бо треба було досліджувати динаміку і функціонування тих об’єктів, які вкладалися у геосистемне бачення, сьогодні ми вже вийшли на більш серйозний рівень – організаційний, коли географічно-організоване середовище уявляється як таке, що сформоване особливими геоорганізмічними утвореннями – геохолонами чи геооргами, які вже точно не зводяться ні до просторового, ні до часового аспектів, бо провідним поняттям тут є поняття про організацію, яка включає в себе і простір, і час. Нажаль, пан Грицевич про це нічого не знає, а береться коментувати ситуацію. І далі ...
Читаємо: «В новому українському переліку спеціальностей взагалі нема місця для наукових напрямків суспільної географії: географії населення, економічної географії, соціальної географії, політичної географії та багатьох інших. Відповідно нема місця і для суспільно-географічної картографії».
Мій коментар: І слава Богу, що немає, бо всі напрямки є висмоктаними з пальця. Йдеться про «географію населення, економічну географію, соціальну географію, політичну географію» тощо! Шановний пан Грицевич демонструє погану обізнаність в плані дійсно сучасних поглядів на область дослідження географії та її структуру.
Вказуючи на можливі ризики, пан Грицевич зазначає: «Значно більші загрози виникають для українського суспільства, яке в перспективі буде позбавлене географічних знань, а також географічної та картографічної культури».
Мій коментар: Якщо йдеться про географічні знання, які сьогодні даються у школах і, особливо, вузах, то слава Богу, що суспільство буде позбавлено такої муті, а так звана «картографічна культура» тут ні до чого, бо картографія не є географічною дисципліною, дивно що пан Грицевич про це не знає.
Я не буду вже коментувати відповіді пана Грицевича на питання: Що географія зараз може дати українському суспільству? Коротко зупинюсь на тому, що, на мою думку, слід зробити, щоб географія стала дійсно помітною і зайняла гідне місце серед базових дисциплін в науково-освітній сфері України.
В першу чергу, слід відмовитись від дурної тяганини за формальні рейтинги. Справжній науковець не думає про звання і регалії, він є джерелом нових образів, нового розуміння того, що він досліджує.
По-друге, треба припинити мавпувати те, що є у зарубіжній географічній літературі, не кажучи вже про відвертий плагіат, якого у сучасних авторів забагато, треба критично ставитись до всього, що з’являється у закордонній літературі. Слід скинути з себе тягар надуманих догм у вигляді «геопростору» та «просторової організації», та розпочати наполегливу роботу над тим, що дійсно має перспективу.
По-третє, слід розуміти, що у складному мінливому середовищі, складовою якого є людська спільнота зі всіма його прибабацками, тільки географія має можливість охопити всі аспекти в їх єдності і стати тією дисципліною, без якої рух географічно-організованого середовища (з його природними катаклізмами та людськими суперечками) може перетворитися на казна що. Але для цього треба мати високу професійну підготовку та, головне, пишатися своєю професією.
Вчетверте, слід докорінно змінити весь цикл підготовки фахівців-географів. Географ не може бути підготовленим у аудиторії - головним є контакт із середовищем. Йдеться про необхідність суттєво збільшити перебування географів на практиках, причому слід докорінно змінити характер їх проведення. Головним моментом стає допомогти майбутнім фахівцям знаходити відповідні організаційні утворення і виявляти їх особливості. Ми живемо всередині унікального утворення – географічно-організованого середовища, що сформувалося у обмеженій частині нашої планети. Це середовище є гетерогенним і дуже складним, воно насичене активними поверхнями, у ньому відбувається безліч комунікативних процесів різного плану, саме тому географія бачиться, як чи не найскладніша наукова дисципліна. За таку географію і слід боротися!


Доктор географічних наук                            Ковальов О.П.

11 коментарів:

  1. Мав детальну розмову про такі плани з київським професором Мезенцевим ще року 2013.
    Борис Эмм

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Олекса Ковальов "Номад"19 травня 2016 р. о 15:16

      Дякуємо, Борисе, за участь. Так чим завершилася розмова з професором Мезенцевим?
      Думаю, тут потрібні вже не розмови, а серйозні дії, але чи спроможне на це УГТ?

      Видалити
    2. Власне розмова ішла про те, що вже 2013 існували такі плани. Тобто все ті ж напівграмотні чинуші роблять вигляд, що щось роблять. Але щось не надто жваво і географи захищалися з тих пір, хоча як захиститись від свавілля.
      Абсолютно совковий підхід: рекомендаційну класифікацію міжнародної організації (яка не використовується більш ніде як національний стандарт освіти) використати в совковому ж класифікаторі спеціальностей, який то і може існувати тільки у «всесвіті» ваків-даків, ваківських видань та спецрад.
      В світі ж ви можете викладати що завгодно і брати за це гроші, видаючи дипломи свого зразка (якщо є відповідна акредитація). Все обертається навколо наукової дискусії, конкуренції думок та престижу, що береться на пустому місці. А так можна запроваджувати будь-які назви предметів, будь-які спеціальності. Головне, щоб на них вступали абітурієнти, ну і щоб користь суспільству од того була.
      Але тепер (самі винуваті) для цих людей проблема не адміністративному втручанні у наукове поле із «забороною» наукового напрямку, а в тому щоб зберегти роботу. «Заборона» олійниківсько-шаблієвської географії не є проблемою сама по собі. Треба виривать усе і з коренем. В Україні фактично знищена медична освіта, а це те, з чого слід взагалі розбудовувати систему освіти скажімо з нуля (у якій-небудь скажімо африканській країні). Ще з початку 2010их рр.. ряд країн третього світу, у т.ч. колишніх радянських республік, перестали визнавати українські медичні дипломи. А це вже вирок.
      Тоді постає питання. Може не варто нічого руйнувати, все одно всі познаходять робочі місця по своїх знайомих на їхніх кафедрах. Може просто (якби це комусь треба було) можна заснувати нові заклади – коледжі, інститути, у яких викладатимуть запрошені іноземці, чи зацікавлені українці, що отримали сучасну освіту закордоном. І най там буде мало, але 100 відсотків бюджетних місць із 100-відсотковим субсидіюванням, але й конкурс астрономічний.
      Фундаментальна наука взагалі не для України, мова йде про відродження базової медичної, технічної освіти (те, що в світі зветься молодший інженер) і т.і.
      Але кому це треба. Україна – це країна периферійного капіталізму, місце якої - аграрний придаток старої Європи. Але це не так страшно як колись. Живемо ж за доби глобалізації. Для сучасного юнака поїхати з України на навчання на захід, це те саме,що колись для його батечка поїхати, скажімо, з Житомира на навчання до Києва, Харкова чи Москви. Це нормальна соціальна мобільність.
      А знаючи український національних характер, вважаю, що існуюча система освіти (як і решта наших систем) відімре разом падінням України як державного утворення. Навіть страшно уявити, які події можуть до того призвести. Але це й на краще.
      Борис Эмм

      Видалити
  2. Перепрошую, неохайно надрукував. В третьому абзаці згори звісно слід читати: "…та престижу, що НЕ береться на пустому місці."
    Борис Эмм

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Олекса Ковальов "Номад"20 травня 2016 р. о 15:19

      Шановний Борисе, дякуємо за пояснення. Відчувається, що Ви дуже глибоко сприймаєте те, що відбувається і в Україні, і в освітній сфері, і у географії. Жаль, що інші відсторонилися від цих проблем і просто використовують бренд географії для отримання дипломів різного гатунку. Нічого, життя примусить їх змінитися, тільки б пізно не було.

      Видалити
  3. Олекса Ковальов "Номад"20 травня 2016 р. о 17:06

    Дуже важко працювати у середовищі по-барабанщиків. Нажаль, так звана географічна спільнота, як в Україні, так і в Росії, здебільшого складається саме з таких. І це дійсно стосується не тільки географії. Борис вірно пише, що у нас знищена сфера охорони здоров'я, освіти, науки ... Натомість цінується тхірковість, так би мовити, вміння жити, звісно, за чужий рахунок. Тому йдеться, в першу чергу, про моральну кризу, яка охопила всіх суспільні рівні. У такому житті переможцями стають нахабні брехливі людинки на кшталт Нємеців К.А. та Л.М., Некос А.Н., Пересадько В.А., я не кажу вже про пана Олійника, який під себе підмостив всі геморойні посади ... Нічого, це їм не минеться.

    ВідповістиВидалити
  4. Олекса Ковальов "Номад"23 травня 2016 р. о 16:01

    Отже, географи зіткнулися з доволі неприємною ситуацією - можуть почати закривати відповідні факультети і відділення. Я бачу тут принаймні дві причини. Перша пов'язана з відсталістю географії, причому не тільки в Україні, але саме тут ця відсталість проявляється найбільш виразно, бо додається ще фактор страшної корупції. Подивіться, вже більше трьох років ми публікуємо відгуки на псевдодисертації, а реакції з боку спеціалізованих рад і міністерства ніякої, що свідчить про дивну заспокоєність - всі добре влаштувалися, а географія нікому не потрібна. Друга причина полягає у особливостях українського бюрократичного апарату - чиновники, яким надана можливість вирішувати подібні питання, як мінімум, некомпетентні, але компетентність - це тільки одна сторона, бо є ще абсолютна байдужість. Ця публіка обіймається, в першу чергу, питаннями власного життя. Там немає патріотично налаштованих працівників. Дивно, що один з найдавніших науково-освітніх напрямків - географія - сприймається, як зайва. Так, географія опинилася у кризовій ситуації, але чинушки, замість того, щоб сприяти її розквіту (це ж треба ще думати про це!), як завжди, вирішили просто позбутися її - немає спеціальності, немає проблеми! Але проблема є: чим далі, тим складнішими є форми взаємодії людського суспільства і природного оточення, тим більше ймовірність увійти у режим швидкої деградації того середовища, яке забезпечує (поки що!) більш-менш стале існування людини на планеті. Але і, з дозволу сказати, географи, і чиновники поводять себе так, наче їм взагалі по-барабану, що буде далі, тобто це - по-барабанщики. До речі, подібні "рішення" протирічать децентралізації.
    Що ж має бути? А має бути наступне. Кожний регіон обласного (на сьогодні) масштабу повинен мати свій регіональний аналітичний центр з акцентом на інтегральний розгляд тих складних проблем, які у даному регіоні виникають. Це не означає, що такі центри будуть давати надійні прогнози подальшого безкризового просування, це означає, що у таких центрах буде накопичуватись досвід і вироблятися норми функціонування територіальних спільнот, які можуть забезпечити зниження ризиків, пов'язаних з життєдіяльністю. У нас весь час забувають, що Природі, як ми називаємо оточення, байдуже, що станеться, а люди можуть опинитися у таких умовах, які принципово не зможуть підтримувати їх присутність на планеті.

    ВідповістиВидалити
  5. Україна переходить у режим, в якому наука у такому вигляді як вона була за радянських часів—непотрібна. Цей процес іде доволі давно, і зараз ми бачимо поступове викреслювання "затрухлявілих" напрямків. Велась системна робота по вбиванню науки – від скорочення фінансів до підтримки бюрократичних механізмів, йшов інтенсивний відтік мізків. Звичайно, що ніхто цього свідомо не робив, не було ніякої великої змови, а була і є переорганізація суспільного утворення. Нажаль, поки що Україна йде у напрямку спрощення своєї функціональної структури та зайняття буферної ніші на периферії Європи. Для такої ролі наука непотрібна, потрібні лише іноземні технології. Можливо для багатьох обивателів це буде й краще, але чи влаштовує роль інертного утворення для їх країни активних українців? Хоча ці активні люди постійно вимиваються з країни, але вони залишаються і в сучасних умовах можуть формувати нові соціальні утворення, що можуть сприяти зміні траєкторії розвитку України.

    Стосовно географії. Потрібно сформувати незалежне громадське об’єднання географів на принципах соціального підприємництва. Цілі якого наступні:
    - фундаментальні дослідження геосередовища як «живого» утворення, що розвивається.
    - прикладні імплементації (наприклад, розуміння організації регіону і його генезису дає надзвичайно цікаві можливості для регіонального планування та ін. )
    - географічна освіта. Онлайнізація - http://projects.platfor.ma/traditional-vs-online-education/

    Насправді проблема лише в головах і небажанні виходити з зони комфорту. Якщо внутрішня інтенція справді сильна вона зможе подолати зовнішні перепони, інквізиції вже давно немає.

    ВідповістиВидалити
  6. Олекса Ковальов "Номад"25 травня 2016 р. о 14:36

    Дуже цікавий коментар. І хоча в інших країнах також існують зони комфортного перебування, це не має бути причиною для пошуку варіантів подальшого просування наукового фронту. Я би написав так: зони комфорту - не для науковців, бо науковець - це людина, яка принципово не може опинитися у сталому стані. Тому те, що ми маємо в географії, більше й нагадує болотце, з якого чути кваки, які роками чи, навіть, десятиліттями, не змінюються. Є навіть ієрархія кваків: хто вище сидить, той квакає голосніше, намагаючись переквакати інших. Всім їм дуже комфортно, бо немає свіжих потоків, які для них надто вже небажані. А якщо щось і виникає, то ця квака-публіка робить вигляд, що нічого не відбувається. Головною тезою є те, що під час дискусії цієї компанії зі мною сказав шановний П.Г. Шищенко: свого часу працювали видатні географи і ми маємо слідувати їх поглядам (приблизно так)! Але протягом багатьох років відбувалося інше: погляди, вироблені у ті далекі часи, здебільшого були відкинуті і почалася справжня спекуляція. Причому це стосується всіх формально існуючих гілок географії, але найбільша деградація мала місце у тій сфері, яка охоплювала людське суспільство. Були штучно створені напрямки, які перетворили географію на вінегрет. Важко уявити собі такі напрямки, як "географія митної служби", "географія весільних послуг", "географія футболу" тощо. А чому б і ні, якщо є "географія транспорту", "географія населення" тощо. Представники цих "напрямків" почували себе доволі комфортно, вішали студентам необхідну локшину на вуха і ходили університетськими коридорами з фейсами, що вказували на їх велич. А далі - більше. Ось вже доктор економічних наук пан Я.Б. Олійник стає деканом географічного факультету Київського національного університет, а потім - Президентом УГТ (хто б раніше міг у можливість такого повірити), а тепер він, здається, вже й член-кореспондент. Л.М. Нємець - яскрава представниця корупційного клану Каразінського університету, - отримує орден княгині Ольги (за видатний внесок у справу збирання грошей зі студентів). А що говорити про пана Дністрянського зі Львова чи, взагалі критичний випадок - пана Афанасьєва з Дніпра, який спромігся отримати диплом доктора географічних наук у 33 роки, не розуміючи, що таке географія! А я так думаю, що всі захисти, які відбувалися за участі пана Я.Б. Олійника, мають бути анульовані а дипломи відібрані, бо такі "фахівці" - це ганьба для географічної спільноти України. Я давно до цієї спільноти не належу, але звертаю увагу тих, хто ще не втратив совість і честь.

    Не можу не погодитись з Миколою стосовно, я би так сказав, демократизації та децентралізації географічних досліджень, включаючи погляди різних авторів: українським географам потрібне різноманіття та дискусія, яка не базується на рангах та рейтингах, що, однак, вимагає виходу із зони комфорту.

    Вкрай складною є проблема підготоки фахівців-географів. У цій сфері відставання від світової практики є просто кричущим. Ще раз наголошу на тому, що географів не можна підготувати на основі підручників та посібників, і тут те, що Микола називає Онлайнізацією, виглядає надзвичайно сучасно. Але ще більш важливим є те, що майбутнім географам слід створювати такі умови, при яких вони матимуть максимальний контакт з тим оточенням, яке мають досліджувати. На відміну від багатьох інших дисциплін, географії не навчають у лабораторіях - "лабораторією" є само довкілля. Це те, що я намагався впровадити в учбовий процес, коли працював у Каразінському університеті, але мене просто зацьковували і виставляли абсолютно некомпетентним.
    У мене є надія, що у географічній спільноті України знайдуться сміливі і сильні люди, які зможуть зламати негативні прояви і змінити хід подій на краще.

    ВідповістиВидалити
  7. Олекса Ковальов "Номад"1 червня 2016 р. о 14:51

    Поділюся своїм досвідом, як я ставав географом. Мені було не дуже цікаво слухати лекції і, особливо, читати підручники. Головним джерелом було для мене перебування в експедиціях і на практиках. Це дійство почалося для мене у віці 6-ти років (не рахуючи перебування у альптаборі у 1952-му, коли батько завершував ходити на майстра спорту з альпінізму). Саме ці експедиції та практики дали мені матеріал для того, щоб пізніше розпочати дискусію з самим собою та іншими географами стосовно головних уявлень, які вважалися базовими в географії. Так, можна вивчити те, що дає підручник, але у цьому разі ти стаєш залежним від тих догм, які свого часу були прийняті, як "істини", що не підлягають змінам. Для науковця це - найстрашніше, бо науковець - це створювач нових уявлень, а не той, хто гладенько повторює чужі, щоб здаватися розумним. Я бажаю молодим людям, що почали працювати в області географії, знайти свій шлях.

    ВідповістиВидалити
  8. А як географи відносяться до маловідомої географічної науки етнології?!

    ВідповістиВидалити