28 серпня 2015 р.

Загальна географія: визначення меж та проблема викладання

Ковальов О.

Disciplines are like advocates in a trial: to win the trial, it does not suffice to plead one's case convincingly (prestige among disciplines). The other secrets of success reside in listening carefully to what the opposite side says, and being able to improvise and re-shape your initial discourse accordingly (the 'theoretical' trade between disciplines).
Dragoş Şimandan. New Ways in Geography

The knowing self is partial in all its guises, never finished, whole, simply there and original; it is always constructed and stitched together imperfectly, and therefore able to join with another, to see together without claiming to be another.
 Haraway D. Simians, cyborgs and women

Вступ. Спробуємо коротко описати базові положення загальної географії, яку слід розглядати як дисципліну, що узагальнює всі напрямки та практики, які трактуються, як саме географічні, хоча це не означає, що географія настільки своєрідна, що відокремлена чіткими межами від інших наукових напрямків. Тут доречно послатися на цікаве бачення Д. Каплана і Дж. Мейпеса, які, аналізуючи зміни в докторських дисертаціях США, пишуть про ДНК дисципліни та наводять цікаву ілюстрацію (рис.1), що показує зміну акцентів шляхом створення покриттів поверхні аркуша словами (частоти слів у назвах докторських дисертацій) [Kaplan, Mapes, 2015]. Її потрібність має визначатися незамінністю при вирішенні певних аспектів сучасних проблем, як ми їх собі сьогодні уявляємо. Географія є частиною єдиного наукового поля, яке тільки відносно диференційоване[1], отже, її слід оцінювати у тому плані, скільки вона вбирає в себе від інших дисциплін, і що дає навзаєм. І тут ситуація поки що не на користь географії. Її шлях становлення доволі довгий, але не варто розраховувати на те, що незабаром настане час, і вона стане завершеною, замкненою в собі дисципліною, спроможною забезпечувати раціональне вирішення певних проблем (ще треба зрозуміти, які проблеми слід вважати саме географічними): географія має справу зі складним феноменом – географічно організованим середовищем, складність якого проявляється у неможливості створення єдиного формального відображення (моделі), яке містило би всі його властивості, та, відповідно, у обмеженні передбачення зміни ситуації.


Рис. 1. Частота слів у назвах географічних дисертацій у вигляді покриття ними поверхні аркуша: (Source: Authors’ Database) [Kaplan, Mapes, 2015: 30].

Суть географічного бачення. «Geographers are marked by a desire to explore, see, and understand both places and the relationships between human activities and the natural environment» – пише Р.У. МакКолл у вступі до роботи [Encyclopedia of World Geography, 2005: v]. Людська діяльність тут протиставляється природному середовищу. Не думаю, що це вірне бачення для географії. Географія має справу з утвореннями, які формуються через симетричні відносини між складовими[2], що є принциповим моментом саме географічного бачення, хоча протистояння має місце на стадії становлення (але на цій стадії ще немає і організації, вона тільки встановлюється). Отже, акцент уваги слід робити на певних формах організації. Але на початку 20-го століття географія опинилася під жорстким впливом фізикалізму, основою якого є розкладення на елементи, і організаційний аспект був просто видалений. Починаючи з 70-х років минулого століття, географія розвивалася у тисках нав’язливої ідеї простору як головного елементу географічного дискурсу, яка панує й досі (зверну увагу на те, що таке було не завжди). Читаємо: «Geography, like history, is not defined by the uniqueness of its content; rather, both gain their distinction by the way in which they organize and analyze the data they collect regarding particular aspects of the human experience. History compares and contrasts information within the framework of chronology, while geography organizes its information within the context of the spatial environment. Today, the focus of geographic inquiry is generally conceded to be on spatial interactions, that is, the geographer seeks to understand the significance of human activity within a spatial framework. Where historians report their findings primarily through written narratives, geographers present their data primarily through the construction of maps.» [Teaching of Geography…, 2015]. Але вже сформувалася точка зору, що область її дослідження - виробництво географічно організованого (складного й гетерогенного) середовища шляхом породження в ньому розбіжностей, сформованих ансамблями áкторів різного походження, які, шляхом комунікації, формують особливі одиниці (згущення) географічної організаціїгеохолони/геоорги, формою прояву яких є патерни, що виникають у нашій свідомості (наприклад, [Ковалёв, 2015]). Отже, географія – це наука про організацію відносин між áкторами різного походження, з’єднаних у ансамблі. Нас мають цікавити не самі складові, а саме організація їх відносин - те, що відтворює цілісність, яка зникає при розкладенні утворення на складові (відповідно, зникає, розсипається і географічне бачення). Отже, йдеться про один з фундаментальних принципів загальної географії, а саме - процес природного дизайну (complex natural design process), самоорганізації, само-збірки з властивим йому самообмеженням, а основу його складають комунікативні відносини між складовими, наслідком яких стає множина морфодинамічних (поведінкових, включаючи морфінг) патернів, які бачаться, як оживлені з притаманною їм інтенцією[3]. Дизайн завжди пов'язаний з вирішенням певних проблем і намаганням зробити ситуацію сприятливішою для збереження утворення, це – когнітивний процес. Як показано в роботі [Arnellos, Spyrou T, Darzentas, 2010: 1], «The design process may be abstractly conceived as a future-creating activity that goes beyond „facticity‟ and creates visions of a desirable future among groups of agents. It requires the engagement of individual or groups of cognitive systems in purposeful and intentional (meaning-based) interactions with their environment and consequently with each other. It is argued in this paper that a design process should be interactive, future-anticipatory and open-ended. Furthermore, a framework to explain and support the design process should have in turn its basis in a framework of cognition. It is suggested that the design process should primarily be examined within an interactive framework of agency based on 2nd order cybernetic epistemology.». Це означає, що елементи нового мають бути присутні у структурі й динаміці утворення ще до акту його дизайну, залишається тільки скористатися ними, причому йдеться не тільки про антропізовані утворення: нове виникає внаслідок ініціації на локальному рівні та комунікації між складовими, внаслідок чого весь ансамбль захоплюється єдиною формою організації. При виникненні сприятливих умов, нові форми організації мобілізують місця, у яких вони виникають, що є основою для введення поняття «місце». Для нас це - важливе твердження, яке вводить принципові моменти, що визначають можливість відносної автономності географічних утворень з інтенцією: кожна одиниця організації прагне бути максимально незалежною від оточення (бо навіщо тоді потрібна організація, дія якої направлена на виживання), що входить у протиріччя з її входженням у ціле, яке слід вирішувати. До речі, так звані кордони між (гео)холонами=оргами не є периферійними утвореннями, вони присутні всередині їх тіл, утворюючи траси, коридори, що визначає можливість проникнення нового: периферія проникає всередину і перестає бути такою. Все це означає, що вони повернуті «обличчям» до інших подібних утворень, є відкритими для комунікації. Тут ми маємо наступне: «This conception of autonomy is immediately related to the anticipative functionality of the cognitive system, which constructs emergent representations while it interactively participates in a design process.» [Arnellos, Spyrou T, Darzentas, 2010: 1]. Ці одиниці самі є складними динамічними утвореннями зі складною поведінкою, і, головне, відзначаються спроможністю формувати свою позицію стосовно оточення, а не просто перебувати у ньому, постійно діяти в режимі вибору: когнітивні властивості та  прагнення до самостійності виходять на перший план. Згідно з К. Ленгтоном, такі великомасштабні патерни є наслідком динаміки áкторів на рівні локальної взаємодії (за роботою [Lewin, 1999: 13]). Їх можна розглядати як асоціації, ансамблі (assemblages), мережі людей, речей, технологій …, що забезпечує відносну довгочасність такого роду мобільностей (як це називає Уррі [Urry, 2012]). Наші (гео)холони=орги також є мобільностями. Цілісності виникають в разі синхронізації патернів складових, з яких вони формуються, але патерни складно організованих утворень часто де-синхронізуються, що зменшує їх довгочасну сталість, отже слід говорити не про сталість, а про метастабільність, що забезпечується балансом між організацією та дезорганізацією. Причому, як зазначає Я. Бар-Ям, «we have defined complex systems as being within the mesoscopic domain - containing more than a few, and less than too many parts» [Bar-Yam, 1997: xi]). Причини дезорганізації можуть бути різними, але переважають критичні зміни оточення та те, що складові різняться за швидкістю і точністю обробки сигналів, що гальмує перехід до нового стану (перехід до нового стану відбувається з затримкою і новий стан вже не відповідає ситуації, яка постійно змінюється). Крім того, на локальному рівні має місце величезна кількість станів, які мало різняться між собою, що суттєво зменшує імовірність потрапляння у стан найбільшої відповідності. Цим забезпечується постійне прагнення природних утворень до стану найбільшої відповідності, який, однак, ніколи не досягається (вихід на нього означав би неминучу зупинку руху і застигання, стагнацію): світ приречений до постійного руху в напрямку недосяжного максимуму повної узгодженості.
Отже, організаційні географічні одиниці виникають внаслідок руху в напрямку узгодження великої кількості різноманітних процесів у певній області середовища, причому самі ці процеси є результатом активності складових на елементарному рівні. Ці організаційні одиниці можна також розглядати як актанти, які збирають складові у цілісності, формуючи області/місця спільної дії. Такі утворення не є статичними, вони знаходяться у безперервному русі, становленні й трансформації, що робить ситуацію вкрай мінливою і непередбачуваною. Саме тому на перший план виходить режим породження інформації, тобто вони мають діяти у режимі інформаційної машини. Це – одна з причин, чому подання таких одиниць організації у вигляді систем не є коректним: системи – це, образно кажучи, раби ситуації, що реагують на її зміни змінами своїх станів. У випадку складно організованих утворень вже не можна говорити ні про сталий стан, ні про сталий розвиток, бо вони часто входять у режими хаосу, перемішування, самоорганізації критичності тощо. Самоорганізація є різновидом емердженції: патерн, що виникає, по-перше, є наслідком локальних взаємодій, по-друге, визначає поведінку агентів, що породжують її, що визначає можливість адаптації відповідних утворень: «adaptation is then viewed as a consequence of self-organization: it refers to agentsbehavior which must be adapted because the environment is changed or moved. Adaptation is then defined as a capability to improve and adjust behavior to the environment.» [Marcenac: 2]. Більше того, самоорганізація веде до стиснення всього поля сигналів, що проявляється у вигляді інформації. Ось як це описує Дж. Португалі: «Self-organization is a process of information compression: a large number of parts, each conveying its own specific message, enter into an interaction that gives rise to one or a few order parameters. On emerging, the order parameter(s) enslave the many parts of the system with their many messages. The slaving principle of synergetics can thus be seen as an ‘information-compression principle’: the many potential messages enfolded in the system are being compressed or enslaved into the message of the order parameter. Or, in other words, depending on the internal dynamics of the system, a given external message or set of messages, which can be interpreted and affect the system in a multiplicity of ways, is eventually compressed in a unique way.»  [Portugali, 2006: 658]. Це добре, але зауважу, що стискається не інформація, а поле сигналів, перетворюючись на інформацію: це – суттєвий момент.
Дж. Кінеман дає наступні базові принципи теорії відносної складності [Kineman: 7, 8], які, без сумніву, розповсюджуються і на географію з холархічно організованою областю її дослідження:
1. Nature is best imagined in terms of interconnected and holarchical relationships between explicit forms (realized material systems) and implicit forms (the contents of natural models).
2. The explicit form is an observable (measurable or classifiable) material existence that might otherwise be described in terms of energy and matter (but not limited to those concepts).
3. The implicit form is the reflection or specification of an explicit form. The implicit form (analogous to a 'formal system' in mathematics) may be thought to exist in "the organization" of a directly or contextually related system. It is an aspect of a natural, material system, and is thus part of nature.
4. The relationship between explicit and implicit forms is a "modelling relation" as described by Robert Rosen. This relation defines natural complexity. The explicit and implicit forms, when recognized in this relation, account for all that we can know or infer symbolically of the natural world. Modelling relations can thus be taken as the fundamental theoretical units of analysis of nature at all scales and all systems.
5. Modelling relations are information relations in the sense that each related system 'encodes' to or 'decodes' from one system's organization to the other's. In this precise way, systems can be said to 'interact' (i.e., to act together and between each other). In the general case, encodings and decodings are not exact and thus do not fully commute. They are comprised of abstracted patterns (from observation or interaction). Abstraction is thus a feature of the natural world, and material (measurable) states are its result.
6. The obvious presence and predictable persistence of a general mechanical (classical) world of observable states, arises from the collective effect of multiple (complex) modelling relations, to the extent that their interactions are not isolated from the general system of interactions. The classical world that is generally given to mechanistic description is thus a special, reduced case of general relational complexity where explicit and implicit forms (a system and its implicit 'model') are sufficiently constrained that they are essentially equivalent, and causality is sufficiently general that behaviour can be described precisely. Nevertheless, complex relationship remains latent.
7. Organisms represent a different case of relational complexity, where modelling relations have themselves been internalized. Such internalization closes efficient causation. Functional relations combine to produce self-entailed organization. The minimum functions required are metabolism and repair (which includes reproduction). Metabolism and repair functions, in turn, entail the organism with its environment.
8. By internalizing modelling relations themselves, organisms thus develop sophisticated models that allow them to adapt to persistent conditions in anticipatory ways. By innovating, they can actively drive their own evolution in a Baldwinian sense, especially to the extent that such models may be said to involve cognition, choice and will.     
На рис. 2 дається сукупність характеристик складного утворення (згідно з [Bar-Yam, 2007], що дозволяє сформувати уявлення про походження складності та емердженції (як протилежності редукції). Як квантова теорія описує віртуальний стан, у якому електрони, перед тим, як зайняти остаточне положення, апробують всі можливі варіанти майбутнього, так і одиниці географічної організації - (гео)холони=орги - мають здійснювати складну роботу з оцінки ситуації і виходу на певний метастабільний стан: всі організаційні утворення діють і рухаються у напрямку, що забезпечує досяжний максимум їх виживання у так званому фітнес-ландшафті. Більше того, вони формують мережу, яка ускладнюється від абіотичних до антропізованих варіантів, що припускає впровадження такого підходу, як коннектіонізм (connectionism) – інструмент, реалізований у системах штучного інтелекту.   


Рис. 2. Характеристики складної системи (за Я. Бай-Ям [Bar-Yam, 2007]).

Мінливість ситуації вимагає від географії бути відкритою й адаптивною, що стає досяжним за умови збереження, як зауважує Д. Сімандан, епістемологічного різноманіття (preserving epistemodiversity) [Şimandan, 2005], бо, згідно з В.К. Мікулеккі, «Complexity results from bifurcations - not in the dynamics, but in the description» [Mikulecky, 2007]. Так, складність поля дослідження географії вимагає саме різноманіття форм і підходів відображення з причини багатогранності її області дослідження та формування її інтегрального образу. Згідно з Дж. Уррі, «… complexity would suggest that such a system would be diverse, historical, fractured and uncertain. It would be necessary to examine how emergent properties develop at the global level that are neither well ordered and moving towards equilibrium nor in a state of perpetual anarchy. Complexity would lead one to see the global as neither omnipotent nor subject to control by society.» [Urry, 2003: х]. Причому людське суспільство зі всією його складною динамікою само є складовою цього середовища, яке вже не виглядає як система чи множина систем, воно представлене згущеннями («островами») організації різного рівню та ступеню прояву в «океані» середовища з розмитою організацією, і є доволі динамічним: йдеться про хвилі організації, які рухаються крізь середовище, що складається з активних елементів. Саме ці «острови» організації ми визначаємо, як (гео)холони=орги, причому вони присутні не на одному рівні, а проявляються на різних рівнях ієрархії (як форми упорядкування), вони виникають внаслідок конкуренції параметрів порядку: зрештою, один з них перемагає, захоплюючи весь динамічний режим. Додам, що інтегральний образ такого середовища суттєво залежить від практики, яка реалізується суспільством у дану епоху і на даній території, тобто має відповідати її характеру. І тут географи стикаються з серйозною проблемою: господарська діяльність диференціює, фрагментує оточення, що сприяє формуванню й фрагментованих уявлень, які належать різним напрямкам господарчої практики, а географія має сформувати інтегральний образ географічно організованого середовища, в якому взаємодія всіх складових є симетричною. Іншими словами, коли ми кажемо «геокомплекс», «геосистема» чи «геохолон»=«геоорг», ми повинні мати достатньо чітку відповідь на питання, з утвореннями якого плану вони асоціюються. Думаю, це є найбільш складним питанням для географів. Оскільки у наш час контакти суспільства з природним середовищем продовжують розширюватись, стаючи все більш різноманітними, варто звернути увагу на точку зору Д. Сімандана: «Geography seems the best-placed candidate to study these hybridisations, as a science which has always had its own hybrids ('purified' precisely now, when the world hybridises at increased pace)» [Şimandan, 2005: 40].
Проблема ландшафтознавства. Не можу не торкнутися питання ландшафту й ландшафтознавства. Проблема у тому, що під впливом матеріалізації всього і вся, термін «ландшафт», який спочатку вводився у сенсі образу місцевості (у тому числі і в плані практичної діяльності – як землі, які можна охопити поглядом чи думкою з метою керування), дивним чином був «переосмислений», як матеріальний об’єкт, який може бути розкладений на складові. Тепер багато авторів пишуть про складові ландшафту, яких в принципі не може бути, це - повна нісенітниця, бо ландшафт не може бути розкладений (як не може бути розкладеним обличчя), це – цілісний патерн, а штучне розкладення веде до втрати ним ідентичності. До речі, таке саме ми маємо і з сюжетом художнього твору, архітектурою, рельєфом, портретом тощо. Ландшафт (пейзаж) є емердженцією, проявом відношень між структурними елементами денної (що сприймається) поверхні. По ландшафту (як і по пейзажу та рельєфу) не ходять (хоча переміщуються завдяки ньому, бо він слугує детермінантом і дозволяє орієнтуватися), він не діє, а відкриває те, що мало місце і відбувається зараз, і це – його особлива суть. «The Self-made Tapestry» - називається книга Ф. Болла [Ball, 1999] – і продовження назви: «Pattern formation in nature»: складні динамічні режими формують рисунки на поверхні, що сприймається. Це повністю збігається з моєю точкою зору на походження ландшафту. До речі, саме це дозволяє говорити про небесні ландшафти (наприклад, рис. 3 та 4) і навіть про «Landscape of the Mindvarieties of inner skill», як подає це К. Хопкінсон (по роботі [Keskinen, Aaltonen Mitleton-Kelly, Kauffman, 2003]), хоча у цих випадках слово «ландшафт» має братися у лапки. Як цікаво зауважують Макнегтен і Уррі,  [Macnaghten, Urry, 1998: 167], «Landscape is the world as known to those who have dwelt there, who do dwell there, who will dwell there, and those whose practical activities take them through its manifold sites and who journey along its multidinious paths.». Ландшафт – це земле-упорядкованість, де землі – це не те, що обробляється, а типи поверхні і території, в межах яких формуються людські культури (в цьому плані думка В. Чорновола, що люди живуть у землях, є доволі слушною). Ми не фотографуємо ландшафт і художники не пишуть його на своїх картинах – все це стосується структури денної поверхні, відображення якої формує у нашій свідомості те, що ми називаємо ландшафтом. І це є найважливішим: ландшафт – це образ, що проявляється тільки у свідомості спостережника, хоча можна ставити питання про онтоландшафт, як приховану організацію у структурі поверхні [Ковалёв, 2009]. Тому один і той же структурний малюнок може породжувати різні патерни, тобто ландшафт, як і рельєф - це категорії інформаційного плану (це добре видно на рис. 5 (за роботою [Haken, 2003]): одна структура викликає різні інтерпретації). А структура денної поверхні - це різні морфотипи-слова. Причому ми можемо говорити про ландшафт не у будь-якому випадку – він, як патерн, проявляється, якщо структура поверхні не є жорстко регулярною чи, навпаки, хаотичною – в обох випадках немає варіантів для вибору. Ландшафт – це організація контексту (як ми його сприймаємо), у якому ми перебуваємо, він не може піддаватися математичному моделюванню. 

 

Рис. 3. Унікальний малюнок на небі (Харків), який є відображенням складного атмосферного режиму.

  

Рис. 4. Нестабільність Кельвіна-Гельмгольца у вигляді атмосферних хмар (a), та в атмосфері Сатурна (b). (Photos: a - Brooks Martner, NOAA/ Forecast Systems Laboratory; b - NASA.) [Ball, 2009].


Рис. 5. Патерн (фрагментація, черепичне покриття) Пенроуза, що генерує різні мультисталі візуальні сприйняття. (Примітка: спостереження фрагментації протягом певного часу формує прояви певної кількості глибинних ілюзій, які взаємно виключають візуальні гештальти) (за [Tschacher, Dauwalder, Haken, 2003: 187]).

У роботі [Haken, 2003] Г. Хакен демонструє це за допомогою графіків параметру порядку (рис. 6): має місце явище гістерезису у синергетиці. Параметр порядку показаний у вигляді кульки, що рухається горбистою поверхнею. Різні позиції відповідають різним об’єктам сприйняття. Коли об’єкт поступово змінюється, відповідний контролюючий параметр також змінюється, що міняє конфігурацію поверхні (ландшафту у Г. Хакена). Слід зазначити, що у разі, коли кулька застигає у несталій точці на розділі двох ям, виникає ситуація невизначеності і остаточний результат сприйняття стає доволі випадковим.   


Рис. 6. Інтерпретація гістерезису в синергетиці з точки зору концепції параметру порядку. Параметр порядку показаний у вигляді кульки, що рухається горбистою поверхнею, досягаючи найнижчою позиції. Різні позиції відповідають різним візуальним сприйняттям. Коли даний об’єкт безперервно змінюється, відповідний контролюючий параметр також змінюється, внаслідок чого міняється характер поверхні. 

Структура географії. Вкрай складним питанням лишається структура географії. Сьогодні ми маємо величезну кількість напрямків, у тому числі таких, які вважаються географічними, але не мають відношення до неї (гідрологія, кліматологія, метеорологія, географії різних галузей господарства, населення, рослин, тварин, ґрунтів, політична географія, ГІС-технології, картографія, тощо). Інколи доходить до повної маячні, наприклад, «Geography recreation» - напрямок, що пропонується на сайті відповідного факультету Каразінського університету (Харків), який свідчить про виражений профанізм тих, хто це писав [V. N. Karazin Kharkiv National University (Official Site), 2010][4]. Структура географії, що виникла, є породженням епохи індустріалізації, галузевої диференціації господарства і життєдіяльності суспільства в цілому з причини його складності, як і не зовсім чіткого розуміння суті географії. Свого часу в роботі [Ковальов, 1997] було показано, що мала місце і продовжується еволюція географічного середовища, яке, переходячи від мінерального до біотизованого і далі - до антропізованого, ставало все більш складним і цілісним. Таке уявлення є базовим для бачення географії як цілісної наукової дисципліни, яка повинна мати своєрідне ядро у вигляді загальної географії, як розділ, що охоплює головні принципи породження і функціонування складного гетерогенного середовища на нашій планеті. Д. Сімандан пише: «… a united geography is not merely tenable, but truly desirable (and most of the answers to the question of why geography is worth keeping follow)» [Şimandan, 2005: 37], і далі: «Even if, by absurdity, the social realm were 'separable' from the layer of the natural realm, there is room and need for a discipline that focuses on the ways in which these two 'worlds' influence and change one another. (If the two 'worlds' are defined as systems, geography would be, 'space' notwithstanding, the study of the external relations of these two systems).» [Şimandan, 2005: 41]. Він виступає проти ідеї розшарованості середовища – позиції, яка стала поширеною останніми десятиліттями (кожний напрямок пов'язаний зі своїм, особливим шаром простору), я ж бачу не стільки розшарування, скільки фрагментацію, яка подрібнює цілісне середовище, що витікає з його бачення, як ресурсу для споживання, як прояву споживацького ставлення до оточення. Але географія не має справу з ресурсами, і області її дослідження не підлягають економічній оцінці – це наука про організацію оживленої діяльністю áкторів різної природи частини земного середовища. «The world is intra-activity in its differential mattering. It is through specific intra-actions that a differential sense of being is enacted in the ongoing ebb and flow of agency. That is, it is through specific intra-actions that phenomena come to matter - in both senses of the word. The world is a dynamic process of intra-activity in the ongoing reconfiguring of locally determinate causal structures with determinate boundaries, properties, meanings, and patterns of marks on bodies. This ongoing flow of agency through which “part” of the world makes itself differentially intelligible to another “part” of the world and through which local causal structures, boundaries, and properties are stabilized and destabilized does not take place in space and time but in the making of spacetime itself.» [Barad, 2003: 817]. Отже, можна погодитись з Д. Сімонданом, що «… geography generally appears as unprofitable, as a discipline with an educational vocation.» [Şimandan, 2005: 44], бо географія - це наука про організацію (а це вже точно не ресурс для споживання), а задача географів - зробити її практично-спрямованою. Тому ми і можемо говорити про геополе або геотіло, як саме поле чи тіло географічної організації. Ставиться питання (в дусі М. Фуко), як використання енергії, властивостей, спроможності веде до виникнення тіла з його функціями, фізіологією, чуттєвістю тощо. І тут не можна не акцентувати увагу на тому, що áктори, що формують організаційні згущення, є доволі різними, вони можуть бути не зіставними, не спів-вимірними, не порівнювальними, що суттєво ускладнює дослідницьку ситуацію.      
Особливо неприйнятним на сьогодні бачиться поділ географії на фізичну (тепер це - природнича) і, так би мовити, людську, соціальну (Human Geography). У роботі [Ковальов, 2001] я показав, у чому полягає суть так званої «фізичної географії» - це відображення географічних об’єктів з точки зору фізики, яка, як відомо, завжди базувалася на можливості вимірювання. Але далеко не все можна виміряти (на це вказував ще Анрі Пуанкаре). Більше того, на сьогодні і сама фізика переорієнтується на дослідження різноманітних форм організації, що проявляються у вигляді патернів (емердженцій), та намагається вивести загальні закони явища патернотворення, емердженції. Як зауважив П. Бьюкенен, «головна задача … тепер – це не вивести єдине рівняння, а, скоріше, каталогізувати і зрозуміти поведінку, що проявляється … Ми називаємо це вивченням комплексної матерії, що адаптується … Ми є очевидцями переходу від … редукціонізму до вивчення комплексної матерії, що адаптується» (за роботою [Бьюкенен, 2002: 207]). Я би зробив наголос не стільки на матерії, скільки на формах її організації, яка виникає внаслідок взаємодії між складовими, а така взаємодія є більш фундаментальною, ніж самі складові. До речі, простір (яким так захоплюються географи, роблячи його своєрідною сценою, основою для опису) та час не є зовнішніми атрибутами, це - локальні внутрішні характеристики утворень, які виступають як системи спостереження і вимірювання. В географії ми маємо чітко виражені форми абіотичної, біотизованої та антропізованої організації, всередині яких породжується цілі спектри різноманітних форм, і задача географів полягає у тому, щоб показати, як вони групуються. Так, наприклад, антропізовані утворення все більше проявляються, як гібридні.
Місце курсу «Загальна географія» в учбовому процесі. Прийшов час ставити це складне питання - складне, бо сама загальна географія ще не виглядає більш-менш завершеною (слід водночас і готувати географів, і продовжувати розбиратися з особливостями її поля дослідження). І саме «Загальна географія» має сконцентрувати в собі вирішення цього питання. Без неї підготовка географів не може бути повноцінною. Я подивися, як на різних сайтах автори подають географію і її викладання в університетах деяких країн: доволі строката картинка! Ось приклади. «When teaching geography, do not forget that geography is about more than just land. Giving your students historical background about each region will help enrich their knowledge. Teach them about important events and interesting people to spark their interest. Also, explain how each of the regions were defined and how various events impacted their borders.» і «Geo- means something of the earth-graphy means a type of art/science So it's the art and science» [Staff, 2015]). Виникає питання: а хто сказав, що географія – це наука про землі? На сайті [TOPUNIVERSITIES, 1994 - 2015] «In general, geography is considered a science which attempts to explain the world around us and the impact of both natural and manmade factors and events.» - доволі розмите уявлення про географію, хоча відчувається спроба зв’язати різні земні світи – абіотичний, біотизований й антропізований, у цілісність, але світ, що нас оточує, набагато ширший і географія не може його охопити.
Університет Оксфорду. В Оксфордському університеті географію бачать так: «Geography is a diverse discipline that bridges the arts, social and natural sciences, providing a broad education and addressing pressing issues, including: environmental change, regional and global inequalities and the transformation of global economy and culture. Students obtain a coherent view of the rapidly changing world and the ways in which society influences and is influenced by it.» [Geography at Oxford, 2015]. Це бачення більш адекватне, але не тільки географію можна визначати, як «discipline that bridges the arts, social and natural sciences». Читаємо далі: «The Oxford Geography degree focuses on the interrelationships between society and the physical and human environment. Students are introduced to the full range of geographical topics in the foundational courses, which they can then follow up in more detail in the optional papers. There is considerable emphasis on interdisciplinary approaches in the course, with opportunities to explore the cross-fertilisation between Geography and other disciplines such as anthropology, sociology, history, political science, economics, earth sciences and biology.» [Geography at Oxford, 2015]. Маємо такі курси на перші три роки навчання:

1st year
Courses
Four core courses are taken:
  • Earth systems processes
  • Human geography
  • Geographical controversies
  • Geographical techniques
1-day field trips: Human and Physical
2nd and 3rd year
Courses
Geographical Research (core course)
Foundational courses (two chosen)
  • Space, place and society
  • Earth system dynamics
  • Environmental geography
Options (three chosen):
Options currently offered include:
  • African societies
  • Biogeography, biodiversity and conservation
  • Climate change impacts and adaptation
  • Climate change and variability
  • Complexity
  • Contemporary India
  • Cultural spaces
  • Desert landscapes and dynamics
  • European integration
  • Forensic geography
  • Geographies of finance
  • Geographies of nature
  • Geopolitics in the margins
  • Heritage science and conservation
  • Transport and mobilities
Dissertation
European field trip

Не маючи даних про те, що читається у цих курсах, зроблю тільки дуже загальний огляд. Незрозуміло, чому після курсу «Earth systems processes» відразу йде курс «Human geography»: перший з них, думаю, відповідає курсу «Загальне землезнавство», який не є географічним (це розділ планетології, у якому слід давати ті особливості планети, які визначають можливість виникнення такого утворення, як географічне середовище). Виходить, географія у цьому університеті починається з курсу «Human geography», що виглядає доволі дивно: студенти ще не розібралися, що таке географія взагалі, а вже слухають курс, який стосується тих форм організації геосередовища, які виникли останніми. Надзвичайно цікавим виглядає курс «Geographical controversies», хоча не думаю, що його слід читати на першому році навчання. Це стосується і курсу «Geographical techniques». На другий і третій рік навчання даються «Geographical Research» (головний курс) та «Foundational courses» з можливістю вибору двох курсів з трьох, що пропонуються – «Space, place and society», «Earth system dynamics» та «Environmental geography». Другий з них дублює (?) курс «Earth systems processes», перший є доволі дискусійним (простір і місце можна розглядати не тільки стосовно суспільства), а третій важко зрозуміти взагалі, бо географія сама є наукою про перетворене середовище (йдеться про геопроцес), а не тільки тим, що оточує (це більше схоже на бажання бути оригінальними). Дивним чином виглядають курси в останній частині таблиці. Чому сюди потрапив курс «Biogeography, biodiversity and conservation» - один з фундаментальних географічних курсів, залишається загадкою. Цей курс має читатися не пізніше другого року навчання, бо його предмет - організація біотизованого геосередовища (першим з таких курсів має йти «Геоморфологія» («Geomorphology»), предметом якої є організація абіотичного геосередовища), який у програмі взагалі відсутній. Зрозуміло, що курс «Human geography» (краще, «Антропогеографія» - «Anthropogeography») має йти після цих курсів з певним перекриттям у послідовності слідування, бо людське суспільство втілювалося у вже сформоване цілісне абіотично-біотизоване геосередовище. Надзвичайно цікавим виглядає курс «Complexity», який для географів має бути обов’язковим. Дивно бачити такі курси, як «Forensic geography», «Geographies of finance», «Geographies of nature» (про яку природу йдеться?), «Geopolitics in the margins», «Heritage science and conservation», «Transport and mobilities» - ці курси розширюють ерудицію студентів, але не мають відношення до географії та ведуть тільки до плутанини в уявленнях.
Університет Кембриджу. У університеті Кембриджа картина також складна [Geography at Cambridge, 2004]. У перший рік навчання маємо:

Paper 1: Human Geography: People, Place and Politics of Difference

  • Geopolitics and Political Geography
  • The Historical Geography of Globalisation
  • Understanding Cultural Geographies
  • Society, Environment and Sustainable Development
  • Unequal Geographies
  • Economic Globalisation and its Crises
  • Contemporary Urban Geographies
  • Current Issues in Human Geography

Paper 2: Physical Geography: Environmental Processes and Change

  • The Earth
  • The Cryosphere
  • Atmospheric Processes and Climate
  • Oceans and Coasts
  • Environmental Change during the Quaternary
  • Life on Earth

Geographical Skills and Methods


Бачимо виражений акцент на все, що стосується суспільства: курси, пов’язані з геополітикою (хоча це не може бути предметом вивчення географії, а «гео-» тут означає глобальність), «The Historical Geography of Globalisation», «Understanding Cultural Geographies» (важко зрозуміти, чому слід ставити питання про розуміння культурної географії, а не якоїсь іншої, може тому, що «культурна географія» припускає існування «безкультурної географії»?), «Society, Environment and Sustainable Development» (тут ми бачимо чіткий розділ суспільства та середовища в контексті життєпідтримуючого розвитку) і т. і. Цікавим є варіант «Unequal Geographies» (думаю, йдеться про мінливість, варіабельність географії), але треба знайомитись з курсом ближче. Є питання і стосовно другого пункту. Чому йдеться про «The Cryosphere» і немає курсів «The Lithosphere» та «The Hydrosphere»? Курс «Life on Earth» однозначно цікавий, але у такому плані він є не географічним, а екологічним. На другий рік навчання маємо наступне:

All students take the core paper, Living with Global Change. This is divided into three sections:
  • Core Ideas: Living in the Anthropocene: geographical thought on the nature-culture divide reviews the various meanings of 'culture' in relation to 'nature', and how these have been constructed within a globalizing world.
  • Core Themes: provides more detailed material on subjects relating to 'global change'.  Recent examples include climate change, volcanic hazards, migration, crime and disorder, biodiversity loss.
  • Core Skills: teaches students vital methods and skills for exploring geographical topics, with a particular focus on dissertation methods.
In addition, students choose any three from a choice of six option papers. All of these second year papers involve an element of coursework which is assessed alongside end of year examinations. Papers in 2015-16 are:

Human Geography

  1. Austerity and Affluence
  2. Development Theories, Policies and Practices
  3. Citizenship, Cities, and Civil Society

Physical and Environmental Geography

  1. Remote Sensing
  2. Glacial Processes
  3. Biogeography

Fieldwork


Мені дуже подобається акцент уваги на життя в умовах глобальних змін. Але те, що я бачу, свідчить про переважно диференціальний підхід, в той час, як географія повинна виробляти інтегральні образи складного географічно організованого середовища. Нарешті, третій рік включає:
  1. The Geographies of Global Urbanism
  2. Knowledge, Policy and Expertise
  3. Political Ecology in the Global South
  4. The Political Geography of Postcolonialism
  5. Changing Cultures of Risk
  6. Geographies of Discipline and Social Regulation
  7. Historical Demography
  8. The Glacial and Quaternary Records
  9. Glaciology
  10. Volcanology
  11. Biosedimentary Coastal Systems
  12. Biogeography
Ми бачимо явний ухил у бік соціуму, що важко зрозуміти. Цілий ряд курсів викликає подив. Наприклад, яке відношення до географії можуть мати «Geographies of Discipline and Social Regulation» - це є предметом вивчення соціології і політології, «Changing Cultures of Risk» чи «Historical Demography», як і деякі інші курси, та чому курс «Biogeography» читається аж на третьому році навчання? Я не бачу тут логіки. До речі, ні у Кембриджі, ні в Оксфорді у навчальних програмах немає навіть натяку на щось, подібне до курсу «Загальна географія». Ці питання слід серйозно вивчати.
Румунія. Повернуся до публікації Д. Сімандана, який наводить список курсів, що читаються в університетах Румунії. Бачимо, що все починається з курсу «General Geography» (хоча мені невідомий його зміст) [Şimandan, 2005: 108 - 109]:

YEAR 1
- General Geography
- Cartography – Topography
- Population and Settlements
- Hydrology
- Meteorology – Climatology
- Optional course
- Fieldwork

YEAR 2
- Biogeography and the Geography of Soils
- General Geology and the Geology of Romania
- Geomorphology
- Regional Geography of Europe
- Economic Geography of the World
- Optional
- Fieldwork

YEAR 3
- Dynamic Geoecology and the Typology of Landscape
- Environmental Geography
- Regional Geography of America and Africa
- Physical and Human Geography of Romania
- Specialisation (two courses)
- Fieldwork

YEAR 4
- The Theory and Methodology of Geography
- The Organisation of the Geographical Space and the Management of the Territory
- Regional Geography of Romania
- Specialisation (two courses)
- Fieldwork

Можна вести дискусію стосовно тих чи інших курсів та їх послідовності. Так, наприклад, курс «Геоморфологія», думаю, має читатися на першому році навчання, курс «Biogeography and the Geography of Soils» виглядає цікаво (бо саме біота є джерелом формування ґрунтів), але тільки не у варіанті «Geography of Soils» - такої географії бути не може. Біогеографія – це наука про земну біосферу, головними структурними одиницями якої є біогеоми, тобто форми організації біотичних ансамблів та створюваних ними середовищ, включаючи ґрунти. Важко зрозуміти і курс «Dynamic Geoecology and the Typology of Landscape»: екологія - це екологія, а типологія, думаю, має стосуватися структур денної поверхні, які є основою для формування їх патернів-ландшафтів. Але це – питання дискусійні. 
Ще більш складною є проблема викладання географії у школі. Так, у школах Німеччині маємо таку ситуацію: «Although geography is taught as a separate subject, mainly at lower and middle level (Grades 5 to 10), it is only a so-called “subsidiary” subject, i.e. written class tests are not compulsory. The teaching time also varies : in some grades two hours are allowed for, in others only one and there are even grades where no geography classes are given.» [Kulke, Lentz, Wardenga, 2004]. І далі «In the context of discussions tending towards the general reduction of the curriculum, a strong trend can also be observed towards integrating geographical content into other subjects and to link subjects in teaching. Thus, for example, the regional geography of Great Britain, the USA or Australia, or other countries where a modern lingua franca is spoken, is integrated into the respective language classes (English, French, Italian, Spanish, Russian etc.). Elements of physical geography are now frequently taught in the course of physics, chemistry and biology classes, aspects of economic geography find a place in social studies and the newly-established subject of economics.» [Kulke, Lentz, Wardenga, 2004]. Чи не свідчить це про недостатню визначеність області дослідження географії? Але якщо і вдалося б більш чітко визначити її, то постає питання, як школярам подавати питання, пов’язані з організацією середовища, у яке вони самі втілені, а не знаходяться осторонь від нього. Це – одне з головних питань, з яким мають розібратися географи.
Отже, місце курсу «Загальна географія» проглядається досить чітко. З нього має розпочинатися ознайомлення студентів з географією і головними моментами, на яких слід робити наголос, а це - складність, гетерогенність, цілісність, відносна автономність, інтенційність, орієнтована на виживанням складних гетерогенних утворень, що виникають спонтанно. Складним питанням є відображення форм організації геосередовища у їх становленні та врахування позиції спостережника, який так чи інакше залишається складовою цих утворень.
Завершення. Ми зробили спробу визначитись з місцем курсу і дисципліни «Загальна географія» в рамках географії як науки і навчальної дисципліни. Виявилося, що зробити це не так легко. Маємо доволі строкату картину уявлень стосовно структури географії та особливостей області її дослідження. Наша позиція така: географія охоплює ту частину загальнонаукового поля дослідження, яка стосується складно організованого гетерогенного середовища в межах певної частини загально-земного середовища, де абіота, біота та антропота, як маси відповідних áкторів, шляхом комунікації, формують оригінальні форми організації, які ми називаємо (гео)холонами=оргами. Вони утворюють складний організаційний холархічний візерунок, який нам, географам, і слід виявляти та досліджувати. Організаційні згущення проявляються у вигляді патернів. Все це проявляється для нас як Геосвіт. Отже, стати географом означає навчитися виявляти згущення такого плану організації і відчувати в собі відповідні патерни. Це вже схоже на бачення митця, чому географію часто і кваліфікують як дисципліну, що зв’язує науку і мистецтво. Особливе місце у структурі географії займає ландшафтознавство, яке не є суто географічною дисципліною, але ті рисунки, які ми бачимо в межах окремих місцевостей, є відображенням дії режимів, викликаних сумісною дією áкторів різної природи. Вони подібні до текстів, прочитання яких дозволяє виявити головні відмінності між динамічними режимами в межах різних місцевостей.    
  
Throw away the matter and keep the underlying organization.
Nicolas Rashevsky
         Посилання:
Kaplan D.H., Mapes J.E. Panoptic geographies: an examination of all U.S. geographic dissertations. Geographical Review 105(1):20–40, Copyright © by the American Geographical Society of New York January, 2015. – http://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/j.1931-0846.2014.12045.x/epdf
Barad K. Posthumanist Performativity: Toward an Understanding of How Matter Comes to Matter. Signs: Journal of Women in Culture and Society 2003, vol. 28, no. 3, 2003 by The University of Chicago. All rights reserved. 0097-9740/2003/2803-0006$10.00 – 801 – 831.
Encyclopedia of World Geography, R.W. McColl, general editor. — 1st ed. Golson Books, 2005, 1151 + v–xxix p.http://bookzz.org/book/808545/0164e6
Teaching of Geography - Effectiveness of Instruction, Maps and Spatial Concepts, Evaluating Geographic Learning. Copyright © Net Industries and its Licensors – All Rights Reserved, 2015. –
                Ковальов О. Загальна географія: наука про виробництво геосередовища. Fundamental problems of Geography, 2015. –
Arnellos A., Spyrou T., Darzentas J. Naturalising the Design Process: Autonomy and Interaction as Core Features. Beyond Description: Naturalism and Normativity. Marcin Miłkowski and Konrad Talmont-Kaminski (eds.). Copyright © 2010. – Pp. 265 – 288. - http://bookfi.org/book/1361427
Jonas H. The Phenomenon of Life: Toward а Philosophical Biology, Evanston, IL: Northwestern University Press, 2001. ISBN 0-8101-1749-5. -
Lewin R. Complexity: life at the edge of chaos. University of Chicago Press; 2nd edition, 1999. - 242 p. - http://bookzz.org/book/1262668/d1e229
Урри Дж. Мобильности / пер. С англ.. Ф.В. Лазарева. – М.: «Праксис», 2012. – 576 с. - http://socioline.ru/files/5/39/urri_dzh._-_mobilnosti_-_2012.pdf
Bar-Yam Y. Dynamics Of Complex Systems (Studies in Nonlinearity). Library of Congress Cataloging-in-Publication Data, 1997. – 849 p. -
Marcenas P. Modeling MultiAgent Systems as Self-Organized Critical Systems. MAS2 Team - IREMIA, University of La Réunion, BP 7151 97715 St Denis Cedex 9 – France. -
Portugali J. Complexity theory as a link between space and place. Environment and Planning A. 2006, volume 38, pages 647 - 664. –
Kineman J.J. Fundamentals of relational complexity theory. University of Colorado, Boulder, Colorado. –
Bar-Yam Y. Figure: ― Characteristics of Complex Systems, 2007: from http://necsi.org/projects/mclemens/cs_char.gif
Şimandan D. New Ways in Geography, 2005. –
Mikulecky D.C. If the whole world is complex, why bother?, 2007. -
Urry J. Global complexity. Cambridg: Polity Pres, 2003. – 172 p. –
Ball Ph. The Self-Made Tapestry. Pattern formation in nature. OXFORD • NEW YORK • TOKYO, Oxford university press, 1999/ - 286 p. –
         Ball Ph. Nature’s Patterns. A Tapestry in Three Parts. New York: Oxford university press, 2009. – 194 p. –
Keskinen A., Aaltonen M., Mitleton-Kelly E., Kauffman S. Organisational Complexity. Finland Futures Research Centre Turku School of Economics and Business Administration. Helsinki, 2003. – 82 p. –
Macnaghten P, Urry J. Contested Natures. - London: Sage, 1998. – 307 p. –
Ковалёв А.П. Ландшафт сам по себе и для человека. - Харьков: Бурун-книга, 2009. – 927 с.
Haken H. Intelligent behavior: a synergetic view. Chapter in: Tschacher W., Dauwalder J.-P. (eds.) The Dynamical Systems Approach to Cognition, Singapore: World Scientific, 2003. - Pp. 3 - 16. - http://bookfi.org/book/1091075
V.N. Karazin Kharkiv National University (Official Site). Copyright 2010 V.N. Karazin. Kharkiv National University. All rights reserved.
Ковальов О.П. Географічний процес: що стоїть за цим поняттям? // Український географічний журнал, 1997, №4. – С. 45 – 51.
Ковальов О.П. Проблема людини і географія майбутнього: чи є достатнім наукове відображення геопростору // Український географічний журнал, № 1 (33). 2001 - С. 57 - 62.
Бьюкенен П. Дж. Смерть Запада, пер. с английского, 2002. - http://bookre.org/reader?file=476968
Staff A. Teaching Geography Helps Students Understand the World, 2015. –
TOPUNIVERSITIES - Course Guides - Geography Degrees. Top Universities in the World 2014/15. © QS Quacquarelli Symonds Limited 1994 - 2015. All rights reserved - /sites/default/files/guides/lead-bg-images/Geography.jpg
Geography at Oxford. © University of Oxford, 2015 -
Geography at Cambridge. © University of Cambridge, 2004. –
Kulke E., Lentz S., Wardenga U. Geography in Germany. 30th International Geographical Congress. Special issue. - 2004: p. 81 95. –


Ковальов О. Загальна географія: визначення меж та проблема викладання. Робиться спроба окреслити межі «Загальної географії» як наукової і навчальної дисципліни та її місця у географії в цілому. Позиція автора така: географія охоплює ту частину наукового поля, яка стосується складно організованого гетерогенного середовища в межах певної частини загально-земного середовища, де абіота, біота та антропота, як маси відповідних áкторів, шляхом комунікації, формують оригінальні форми організації, які ми називаємо (гео)холонами=оргами. Вони утворюють складний організаційний холархічний візерунок, який нам, географам, і слід виявляти та досліджувати. Організаційні згущення проявляються у вигляді патернів. Все це сприймається нами, як Геосвіт. Загальна географія узагальнює всі напрямки та практики, які трактуються, як саме географічні, тобто пов’язані з виявленням загальних принципів, що відповідають за виробництво геосередовища у різних його проявах. У навчальному процесі «Загальна географія» має читатися на першому році навчання, бо його мета – ознайомлення студентів з суттю географічного бачення довкілля.

Kovalyov O. General Geography: determination of the limits and teaching problems. The attempt to outline the limits of "General geography" of General Geography as the scientific and educational discipline and her place in geography as the whole is done. The author’ position is such: geography embraces that part of scientific field, that concern of the complex organized heterogeneous substantial medium within the certain part of all-earth environment where abiota, biota and anthropota, as the masses of corresponding  actors, by communication, form the original organizational forms, name by us (geo)holons=orgs. They form a complex organizational holarchy tracery that we, as geographers, must to discover and investigate. The organizational condensing displayed for as patterns. All this perceived by us as Geopeace. “General Geography” summarizes all directions and practices that is responsible for the production of geo-medium in it different display.  In the educational process “General Geography” must be read on the first year of studies because it aim is acquaintance of students with essence of geographical vision of surroundings.

Ключові слова: Загальна географія, (гео)холон=орг., геосередовище, áктор, ландшафт, викладання курсу «Загальна географія».

Keywords: “General Geography”, (geo)holon=org, geo-medium, actor, landscape, teaching of  “General Geography”.




[1] Фрагментація єдиного наукового поля на домени окремих наукових напрямків є наслідком репрезентації (так званого репрезентаціоналізму), завдяки чому відбувається диференціація довкілля на онтологічно відокремлені домени слів та речей, що розходяться, породжуючи проблему зв’язку між ними [Barad, 2003]. Об’єкти, які ми виділяємо, є результатом активності соціуму. Це означає, що кожний науковий напрям має постійно відстоювати, обґрунтовувати свою область дослідження, бо ми маємо справу не з об’єктами, а з феноменами, які існують на контакті довкілля і спостережника.
[2] З виникненням на планеті життя теж виникали відносини між біотою та оточенням, що є ознакою екологічного бачення, але з часом біота і мінеральне середовище сформували цілісні утворення – біотизовані (гео)холони=орги різних рангів (елементарні, тесери, парцели, біогеоценози, біогеоми), які і мають бути предметом розгляду географії, а саме - біогеографії.   
[3] Оживленість - прояв властивостей живого,  - вимагає визначення таких властивостей. Згідно з Г. Джонас, такими властивості є наступні: «First, it is a metabolism with a double aspect, ‘denoting on the side of freedom, a capacity ... to change its matter, ... [while] equally the irremissible necessity for it to do so.’ Second, it must attain this matter from outside itself. It must thereby be ‘turned outward and toward the world in a peculiar relatedness of dependence and possibility’ thereby referring ‘beyond its given material composition to foreign matter as needed and potentially its own.’ Third, ‘there is an inwardness or subjectivity involved in [this] transcendence, imbuing all the encounters occasioned in its horizon with the quality of felt selfhood, however faint its voice.» [Jonas, 2001].
[4] Що можна очікувати від університету, у якому кваліфікованих викладачів поміняли на пофігістів та пройдисвітів з вулиці.

4 коментарі:

  1. Cultural Geographies та Uneaqual Geographies є чисто соціологічними курсами. Перший присвячений регіональному та міжнародному різноманіттю традиційної, чи напр., масової культури, а другий відмінностям рівня життя, рівня бідності і т.і.
    Борис Эмм

    ВідповістиВидалити
  2. Олекса Ковальов30 вересня 2015 р. о 14:24

    Шановний Борисе, ці варіанти географії - Cultural Geographies та Uneaqual Geographies - є штучними, бо географія не займається ні питанням різноманіття культур, ні питанням рівню життя. Культура, у будь-якому варіанті, є полем дослідження культурології і, певною мірою, соціології, а рівень життя - проблема держуправління і, певною мірою, соціології. Не варто так розширяти географію, щоб від неї нічого не лишалося. У географії є тепер вже чітко визначена область дослідження - складні форми організації геосередовища, яке, як на сьогодні, людство саме і формує.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Власне це я і хотів сказати в своєму дописі, адже в статті Ви задалися питанням, що це за курси такі.
      Борис Эмм

      Видалити
  3. Олекса Ковальов1 жовтня 2015 р. о 16:03

    Дякую, шановний Борисе, за підтримку дискусії. Я можу додати, що на сьогодні не так вже й легко бути географом, бо, по-перше, стало ясно, що географія, як її ще недавно уявляли, більше не може існувати в такому варіанті, по-друге, що той варіант, який вдалося розробити мені, ще не є зрозумілим всім, та й бажання зрозуміти немає, бо більшість влаштовує те, що є, але головне - що в Україні географію перетворили на прохідний двір для просуванців і пройдиків, а це привело до того, що навіть той старий варіант географії був опущений до вкрай низького рівню. І головна відповідальність за це лежить на київських "видатних". Я вже писав свого часу, що ці "видатні" вважають, що всі мають визначати саме ЇХ перевагу тільки тому, що вони живуть і працюють у Києві. За радянських часів таке водилося за московськими "видатними", але у нас це тепер виглядає ще більш виразно - тут про це заявляють відкрито. Тому ми і маємо такий жах з дисертаціями: це не дисертації, це - словесний мотлох.

    ВідповістиВидалити