13 грудня 2011 р.

Холістичний погляд на Геосвіт


There is another world, but it is in this one.
Paul Eluard

Постановка проблеми. На протязі кількох століть геосередовище, яке нас безпосередньо оточує, намагалися описувати з точки зору механіцизму, який вважався ледве не єдиним вірним підходом. Саме це свого часу призвело до появи так званої фізичної географії як такої стандартної форми відображення, основу якого складали тіла та енергетична взаємодія між ними. Зрозуміло, що в його основу було покладено вимірювання різних показників, що, однак, аж ніяк не давало повноцінної картини функціонування цього середовища як саме географічного, а виведення людини з нього, що робило її стороннім спостережником (яким він не є), спочатку призвело до появи антропогеографії, а зрештою, і до таких редукованих напрямків, як економічна та соціальна географії та їх різновидів. Отже, з одного боку заявлялося, що геосередовище є цілісним, розглядали його як єдину географічну оболонку, а з іншого - довільно розділяли його, утворюючи, на підтримку ідеї його диференційованості, різні «географічні» напрямки, що вело до редукції географії, перетворення її на сумативну дисципліну, що, начебто, пов’язана з просторовим аспектом. Саме цей сумативізм, з позиції якого розглядалася цілісність, і привів до протиріччя, яке не можна було вирішити, не змінивши парадигму. Проблема залишається і сьогодні. Нова парадигма має базуватися на уявленні про цілісність геосередовища, якому відповідає образ Геосвіту як найбільш складної частину Світу в цілому. Його особливостями є гетерогенність, неподільність і, в той же час, відносна подільність, мінливість, наявність плинної та нечіткої ієрархічності, до якої краще підходить термін «гетерархія», чи, можливо, «ризома», розмитість структури, життєздатність, емерджентність, складність, багаторівневість тощо. А ще – наявність кількох рівнів організаційної складності, які буквально занурені один у інший, причому утворення більшої складності є більш локалізованими, бо попередні рівні слугують їм умовами існування. Так, після мінерального рівню йде біотизований (біосфера) з кількома внутрішніми підрівнями, далі – антропізований також з кількома підрівнями. На сьогодні географічне середовище вже сприймається не як щось пасивне, що перетворюється із-зовні (перш за все людиною), а як субстанція, що має внутрішній потенціал для становлення все більш складних шарів, а дії людини входять до його складу. Вся ця нероздільна складність певним чином організована у знов-таки тимчасово цілісні утворення, що вимагає розвитку відповідних уявлень, основою яких пропонується вважати парадигму холізму, що базується на уявленні про холархічну архітектуру природи, яка забезпечує континуальність її еволюції. Спробуємо розглянути головні моменти цього підходу.

Холізм як концептуальна основа географії. Отже, на перший план виходить питання складності Геосвіту та її врахування у наших уявленнях. У наш час найбільш підходящою основою є холізм, заснований в кінці першої чверті минулого століття Дж.К. Сматсом [Smuts, 1926] та розвинений у 60-х роках того ж століття А. Кьослером і іншими дослідниками. Проникнення цих поглядів у географію дещо затрималось. У роботі «Майбутнє географії» [Johnston, 1985], Р.Дж. Джонстон присвятив цьому питанню цілий розділ, а у 2011 році був введений термін «геохолон» (наприклад [Ковалёв, 2011]). Я виходив з того, що архітектура складності, яка спостерігається у природі, базується на ефектах, пов’язаних з комунікацією як формою взаємодії (холони розглядаються саме як комунікативні асоціації/ансамблі) і виникненні відносно автономних та життєздатних утворень різних ієрархічних рівнів з кожного разу новими емерджентними властивостями, спроможних до самовідтворення, самообмеження і самоконтролю. Крім того, кожний холон у своїй основі має певний ведучий,ключовий або осьовий процес, на який нанизані інші процеси, що з ним узгоджені. Важливим моментом виступає наявність кількох рівнів, між якими виникає складна взаємодія, яка не зводиться до детермінації цілим своїх частин, як зазвичай пишуть, бо так зване ціле є наслідком взаємодії частин і відзначається емерджентністю, наявністю нових властивостей, направлених на гармонізацію та координацію їх дії у складі цілого. Ці властивості не виводяться з властивостей його складових. Це схоже на спільні правила гри, що відбираються в режимі комунікації причому на кожному наступному рівні ввиникають свої правила зі своєю організацією. Йдеться про синтаксис, що визначає правила формування/організації режиму того чи іншого холону. Вын має еволюціонувати від не конфігураційного (довільний порядок дії елементарних áкторів), до конфігураційного, завдяки чому зростає рівень організації, формується геокомплекс та геосистемний режим [Ковальов, 2011]. Важливим є те, що синтаксис функціонального режиму визначається дією адаптивного відбору, що накладається на випадкові варіації, який діє у напрямку збільшення ефективності і компактності, що припускає наявність реплікації певних послідовностей елементарних процесів. Унікальні послідовності, що мають маленьку імовірність виникнення, просто витісняються. Визначальним моментом тут є комунікація (у її найбільш загальному сенсі). Ми маємо справу з так званою адаптивною складностю. Властивості синтаксису обов’язково проявляються у динаміці утворень і формах передачі сигналів всередині кожної генерації.
При такому підході частини і ціле не можуть бути роз’єднані принципово – це єдиний пакет, що проявляється як цілісний феномен. Ми не можемо спостерігати за тим, що робиться всередині його. Тому організацію холону не можна передбачити заздалегідь. Можна тільки робити деякі припущення. На кожному новому рівні холон проявляється по-новому завдяки виникненню нових властивостей. Організація, що виникає, носить динамічний характер, бо складові та правила взаємодії водночас і сходяться/формуються, і роз’єднуються/зникають: все залежить від того, що переважає, наскільки дієвою, ефективною є та комунікація, у яку вони включені: від цього залежить сталість холонів та їх мережі в цілому. І все це відбувається без будь-якого центрального керування, яке завжди обмежує свободу взаємодії. Саме таку архітектуру прийнято називати холархією (термін, запропонований А. Кьослером). Це доволі складно організоване середовище, що не допускає редукції. Однією з найбільш важливих його властивостей є наростання по мірі ускладнення проявів життєвості ікогнітивності, що веде до виникнення у географічному середовищі, спочатку, життя табіосфери, а слідом - людини і когнітосфери (або ментальної сфери) як форми прояву глобального мозку нашої планети: так формується Геосвіт. Будемо виходити з того, що такі емерджентні властивості, як не-локальність життєвості (зрештою, вона проявляється як феномен життя - патерн життя певним чином організує матерію) та когнітивності (зрештою, проявляється як феномен розуму), притаманні у латентній формі Світу і Геосвіту як його частині із самого початку, а проявляються при виникненні певних умов, які саме і утворилися на нашій планеті: це умови, що знімають обмеження стосовно нарощування складності і самоорганізації. Отже, матерія із самого початку містить у собі потенціал життєвості і когнітивності. Тоді холархію можна розглядати як форму, що забезпечує поступове зростання прояву цих феноменів та спроможності до комунікації, які поступово заповнюють Геосвіт: вони всюди проступають крізь фізичну (мас-енергетичну) взаємодію. Ось чому сьогодні не можна вже говорити про біосферу як щось, відокремлене від мінерального геобасейну, бо він весь контролюється біотою, а прояви когнітивності теж заповнюють все тіло Геосвіту, роблячи його все більш когнітивним в цілому, і ніщо не може вийти за межі комунікації. Людське суспільство сьогодні ще не виглядає інтегрованим у тіло Геосвіту. У таких умовахгеографія має суттєво змінити свою орієнтацію: вона має стати наукою про геохолархію – форму організації складності сьогочасного геосередовища, що стає все більш життєвим, когнітивним і комунікативним. Життєвість, когнітивність та комунікація стають головними агентами.
Слід відзначити, що термін «холон» не є синонімом терміну «система». Холон відрізняється тим, що демонструє водночас властивості цілого і частини. Ця особливість отримала назву Янус-ефекту, і саме завдяки цьому холон відрізняється від складової системи: при системному розгляді система сприймається як ціле, складене з окремих частин, тобто «ціле» і «частина» утворюють два структурні полюси - своєрідну дихотомію. Крім того, системне бачення вимагає чітко розрізнювати систему та середовище, між якими намагаються провести чітку межу, холон же є перехідною формою, що розв’язує конфлікт між цілим і частиною, більш організованим утворенням та його оточенням. Холон можна уявляти як таке утворення, серцевину якого формує система, яку можна описати у редукованій формі та змоделювати, хоча він не зводиться до системи. При такому підході холон будь-якого рівню можна розглядати як систему зі своїм режимом функціонування, яка занурена у комунікативне поле, формується ним, змінюється і відтворюється саме завдяки комунікативним зв’язкам, що виступають як джерело сигналів, повідомлень, з яких виробляється інформація як форма відклику на сигнали комунікативного середовища:інформація – це не факти і повідомлення, а результат їх сприйняття, що впливає на подальшу поведінку реципієнта. Такий відклик є неоднозначним, він формується внаслідок складного внутрішнього вибору/відбору, тобто, він саме виробляється холоном. Чим складнішою є структура холону, тим довше обробляється сигнал. Тут ми маємо ситуацію, коли входять у протиріччя дві протилежні вимоги: з одного боку потрібно максимізувати швидкість сприйняття за для максимально швидкого реагування на виклик, з іншого – слід максимізувати точність сприйняття (це вимагає збільшення витрат) і, відповідно, адекватність дії у відповідь. Складна система має значно більше варіантів станів/реакцій, на вибір серед яких витрачається час і ресурси (тут діє принцип мінімаксу: максимізації функції корисності при мінімізації витрат ресурсів, до яких відноситься і час). Пояснюється це тим, що сигнал ніколи не сприймається один до одного, він завжди «викривляється» (причин кілька), краще, формується/виробляється, проходячи через структуру холону, у чому задіяна «внутрішня» комунікація, тому сприймаюча сторона має справу не з самим сигналом, а з його образом: основою комунікації є саме образи, і саме образ слугує сигналом для дії у відповідь. Оскільки «внутрішня» комунікація теж продукує образи, весь холон буквально заповнений образами, питання тільки у тому, за яких умов і наскільки ці образи можуть відокремлюватися від фізичної основи і як вони взаємодіють між собою, чи реалізується можливість виникнення окремого «шару» образів, де їх взаємодія стає повністю незалежною від фізичної реалізації (як це відбувається у людській свідомості, що веде до виникнення думки і, зрештою, наукової «картини світу»). Всі холони водночас є джерелами і приймачами сигналів, продукують образи як себе, так і середовища, які не можна розділити. Неузгодженість між холоном і оточенням детермінує вектор дії, направлений або всередину, або назовні (на конструювання ніші). Отже, складним питанням є співвідношення між «внутрішнім» та «зовнішнім» середовищем. Можна говорити про, так би мовити, зовнішнього зодчого, та внутрішню самоорганізацію, які складно між собою взаємодіють. У холоні «внутрішнє» і «зовнішнє» інтегруються у тотальність, тобто зливаються у цілісність. Все це суттєво обмежує використання математичних моделей і підходів, що базуються на поняттях ентропії та синтропії, бо йдеться про утворення, які діють у відкритому еволюційному просторі.
Що стосується географії, найскладнішим питанням є створення адекватного образу геохолону. Холони – це організаційно-комунікативні згущення, які на протязі певного часу підтримують свою організованість та індивідуальність завдяки режиму внутрішньої комунікації та комунікативного зв’язку з оточенням. Головними елементами холонів єелементарні комунікативні акти та правила, що їх поєднують. Йдеться про симбіоз. Таке ми маємо у біологічному світі, у соціумі, і, як тепер стає зрозумілим, у геосередовищі, у якому з’єднуються у єдине ціле не просто всі тіла-потоки (що штучно роз’єднуються механістичним підходом), а їх патерни (географічна організація складніша за інші): тепер саме вони стають агентами взаємодії, особливості якої визначають сталість середовища, що бачиться як багаторівнева структура, у якій геохолони не мають чітких, раз і назавжди визначених меж, а їх розподіл по рівнях ієрархії також є мінливим: це більше нагадує потік, у якому структурованість то зростає і стабілізується, то стає рихлою і розпадається. Все постійно змінюється. Йдеться про рух геохолонів вздовж вісі «мас» (як у законі розподілу конкурентів [Трубников, 1993]) в умовах так званого «селективного тиску»: підтримуються або зростають тільки утворення, що мають внутрішньо і зовнішньо узгоджену конфігурацію та можуть адаптуватися. Має місце конкуренція стилів і режимів комунікації та організації. Поділ на «внутрішню» і «зовнішню» узгодженість також є редукцією, бо холонізоване середовище, по-перше, має мережеву архітектуру, при якій всі холони виступають як середовище даного, по-друге, воно є мінливим: всі вони мають рівень, який їх зв’язує і з якого вони піднімаються. І, взагалі, вся мережа знаходиться у постійному русі, а її сталість носить не статичний, а виключно динамічний характер. Причому деякі складові можуть водночас входити до складу різних структур, що забезпечує континуальність холархії. Ми маємо дуже складну ситуацію, опис якої не припускає застосування звичайного аналізу, який, по-перше, руйнує зв’язки як основу емерджентних властивостей, що лежать в основі впізнання холонів, по-друге, у будь-якому разі здійснюється суб’єктом-дослідником, який теж є агентом, залученим у функціонування, до того ж здійснює це на основі особистого бачення: акт спостереження змінює ситуацію. І якщо в основі механістичного відображення лежить вимірювання речовинно-енергетичних балансів та розрахунок сил, то стосовно комунікативної взаємодії ні про які баланси не йдеться: холони забезпечують виникнення складності з мінімальним перетворенням речовини та енергії, головним тут є передача даних і виробництво холоном інформації, яка проявляється через морфо-динаміку, поведінку. Розподіл же енергії у холархічному середовищі здійснюється саме шляхом включення у комунікативну мережу. Найліпша морфо-динаміка розглядається як атрактор, що має емерджентну природу: чим та чи інша морфо-динаміка більше наближена до такого стану, тим більше шансів, що саме вона буде відібрана. На початкових етапах складові можуть бути включені у комунікацію зі всіма іншими складовими, але з часом відбувається відбір тих, які спроможні утворити ефективну асоціацію, що входить до організації більш високого рівня шляхом розподілу функцій, що виникають буквально з нічого (це добре відображає англійське слово «arise»), вбудовування (пошуку «свого місця» у спільній структурі), інтегрування у вже існуюче ціле на основі додатковості. Холон формується шляхом втрати симетрії, а це процес спонтанний і непередбачуваний. Це означає, що у майбутньому може реалізуватися не один, а різні сценарії зміни ситуації, а невизначеність не зменшується.
Отже, відносно сталі утворення виникають шляхом еволюції режимів комунікації, що сприяє збільшенню ефективності функціонування і на рівні фізичної реалізації. Це є можливим тільки у тому випадку, якщо складові, що входять в асоціацію, самі допускають внутрішню варіативність, спонтанну мінливість. На кожному кроці виникнення і посилення асоціацій вони стають все більш автономними саме за рахунок відбору внутрішніх комунікативних режимів, що дозволяє з кожним вдалим кроком наближатися до стану оптимальної відповідності, який, однак, є недосяжним. На певних відрізках часу цей процес є асимптотичним. По суті справи, на кожному кроці ставиться і вирішується питання: чи веде такий-то крок до оптимальної відповідності? Неможливість зменшення невизначеності веде до того, що відбирається не найкращий варіант, а один з достатніх. Це стимулює розвиток самооцінки свого стану та самоопис, а також постійне співставлення свого стану зі станом оточення, що є проявом когнітивності утворень шляхом накопичення «знання» і відсіювання неефективних рухів та правил. Відповідно, важливим питанням стає збереження відібраної інформації. Можна говорити про критичну межу ступеню відповідності оптимуму, знаходження на якій веде або до збільшення, або до зменшення адаптивної успішності. Властивість вирішувати це питання є емерджентною, бо невизначеність ситуації не дозволяє здійснювати логічне пояснення того чи іншого кроку: воно з’являється тільки після досягнення відповідного стану [Heylighen, 1989]. Додам, що жодне спостереження не дає точної картини: виникає тільки образ, який відображає ситуацію з певною відмінністю, яка у близьких ситуаціях може бути регулярною, що можна виявити тільки через певний час спостережень. Тому у людській практиці оцінка ситуації є адаптивною, асимптотичною (як це показано у роботі [Экологические системы…, 1981]). На мінеральному рівні образ і конкретна дія збігаються, на біотичному вони починають розходитись, а на антропному – співіснують паралельно: наше уявлення існують окремо від наших дій і можуть бути залучені будь-ким у будь-який момент.
Стосовно географічного середовища ситуація тепер виглядає так: з хаосу елементарних комплексів (елементарних áкторів) – активних поверхонь і пов’язаних з ними елементарних процесів і, головне, елементарних комунікативних актів, що носять випадковий характер, - безперервно формуються субхолони як заготівки, щось подібне до потенційних холонів, які конкурують між собою за вільні елементарні áктори, формуючи водночас свої синтаксиси, збільшення ефективності яких дозволяє наблизитись до критичної межі холонотворення; якщо це вдається, в залежності від стану оточення та еволюційного потенціалу такого субхолону, він або стає повноцінним холоном, тобто, тотальним емерджентним феноменом, або залишається в зоні субхолонів і може взагалі розпастися на елементарні áктори. Утворення, яким вдалося пройти межу холонізації (набути певної сталості через замикання на самих себе), мають увійти до цілісної мережі шляхом інтегрування у мережу, після чого вони починають сприйматися як свої. Важливим моментом є кількість задіяних áкторів, щільність та ефективність актів комунікації та ступінь замкненості комунікативних структур.
Виникають питання, що є головним у холонах і на основі чого вони стають відносно сталими без будь-якого зовнішнього керування? Головним у холоні є те, що Гр. Бейтсон розглядав як зв’язувальний патерн (наприклад, [Бейтсон, 2000]), тобто те, що не може бути розкладеним на частини і виміряним. Здійснюється це децентралізовано через безперервну комунікацію. Саме відтворення патерну зв’язків робить природні форми організації сталими. Зрозуміти патерн означає зрозуміти природу складного феномену і, відповідно, природу його емерджентності. Руйнація патерну (флювіальної мережі, біогеоценозу, культури, особистості тощо) означає розчинення феномену у середовищі, його зникнення (і, відповідно «втрату обличчя», емерджкнтності). Підчас еволюції змінюється не речовина, а зв’язувальний патерн. Я бачу зв'язок патерну з організацією, яку метафорично можна розглядати як дух феномену. Це відбувається на всіх рівнях – мінеральному, біотичному і біотизованому, антропному і антропізованому. Тим більше це стосується геосередовища з його складністю. Отже, якщо говорити про зміну підходу, то це буде стосуватися, перш за все, зміни акценту з речовинно-енергетичної взаємодії на комунікативну та виявлення зв’язувальних патернів феноменів різної природи. Так, для біології на перший план виходить патерн життя [Капра, 2002], для флювіальних мереж – патерн флювіації як цілісного феномену, для культурологів - єдиний патерн культури і патерни різних етнічних культур тощо. В географії ми стикаємось з особливою організацією, яка нарощує свою складність, з’єднуючи елементарні активні поверхні і процеси, що з ними пов’язані, у геосистемні режими і глобальну геосистему нашої планети в цілому, внаслідок чого ми маємо феномен Геї: ми вже починаємо пізнавати її в обличчя. На цьому рівні сходяться всі патерни, які шляхом надскладної взаємодії утворюють патерн патернів – організацію Геї, геопатерн, метапатерн, що визначає гетерогенність геохолонів. Отже, холон - це не якась там суперпозиція: принцип суперпозиції тут не працює, а проблема виявлення/впізнання та спостереження стає дуже складною. Тут слід звернутися до виразу А. Бергсона «безперервний багатовид інтенсивностей» [Бергсон, 1923]. На відміну від дискретного багатовиду, який при додаванні складових змінюється тільки кількісно, ці різновиди змінюються якісно при додаванні кожного наступного члена: вони складені з безперервних тривалостей і протяжностей, що взаємно перекриваються і пересікаються. Це ми і маємо у геохолархії. Кожна зі складових зі своєю організацією і комунікативними режимами може розглядатись як потік, і ці потоки сплітаються у єдиний геопотік, не перемішуючись. Дискретність проявляється тут не стільки завдяки дискретності повідомлень, скільки через якісні зміни, що відбуваються у багатовидах, а спонтанні спалахи думки/режиму маркують самі зміни (але не зміст), що пов’язані з додаванням чи вилученням якоїсь інтенсивної складової: відбувається перекомпонування, пов’язане з неузгодженістю образу, що вже сформувався, і тими сигналами/повідомленнями, які надходять. Холістичний розгляд геосередовища припускає, що дискретність і безперервність існують водночас і не протистоять одна іншій: дискретність народжується у безперервності і весь час супроводить її, стаючи то більш, то менш виразною. І саме з нею пов’язана інформація. Якщо структура не спроможна виділяти дискретні інтенсивності, то для неї буде існувати тільки недиференційований потік, латентну структурованість якого вона не вирізнятиме.
Найскладнішим питанням для географів є виявлення тих комунікативних режимів, які здійснюють склеювання всіх різнорідних гомогенних потоків у єдиний гетерогенний потік. Цікаво, у якій мірі людське суспільство з його культурою і, здебільшого, централізованими/державними формами керування (Владою), що суттєво обмежують режими комунікації, спроможне зливатися із вже існуючим єдиним геопотоком? Те, що ми бачимо сьогодні – війни, голод, величезна різниця між бідними і багатими, злочинність, знищення останніх осередків дикої природи і т. п., свідчить про те, що людське суспільство ще не може рухатись в узгодженому режимі із вже внутрішнє узгодженим біо-мінеральним геопотоком, якому в нашій уяві відповідає образ земної/дикої природи – воно ще не вийшло на узгоджений режим всередині себе і лишається чужорідним утворенням. За незначними виключеннями, воно, ще не вийшло на відповідні децентралізовано-плюралістичні форми організації, тобто на режими самоорганізації, хоча розвиток Інтернет сприяє цьому, виконуючи функцію нервової системи, що об’єднує весь організм антропосфери і планети в цілому. Але у повній мірі це може статися тільки у тому разі, якщо відбудеться роздержавлення, що створить умови для звільнення регіонів як складових єдиної світової господарської системи (наприклад, [Ковалёв, 2002]). Регіони мають свої – регіональні – геобасейни, між ними відбувається конкуренція, яка подавляється адміністративною системою, що лежить в основі держав [Ковалёв, 2010]: державні кордони заважають вільному утворенню регіонів. Регіони – це відносно самостійні потоки у єдиному потоці соціально-господарської системи, що діють у режимі самоорганізації. Кожен з них – це геохолон, що включає у себе менші регіональні геохолони і самі входять до більш крупних геохолонів, тобто має місце справжня антропізована геохолархія.
У цьому процесі величезне значення має Інтернет. Цікаві думки з цього приводу висловлені різними авторами, наприклад, [JonesHesterlyBorgatti, 1997], які вказують на зростання потужності мереж фірм та бізнесу, а Турнбулл зауважує, що контролююча функція Інтернет в розвитку людських холістичних мереж лімітується обмеженими можливостями (швидкістю – О.К.) виробництва інформації індивідами [Turnbull, 2000]: йдеться про те, що при досягненні певної критичної швидкості, пов’язаної з так званим інформаційним стресом, суттєво зростає кількість помилок, що веде до погіршення стану чи навіть руйнації холону. При цьому посилаються на роботу Сімона [Simon, 1957], який писав, що фізичне обмеження проявляється через обмеження швидкості і енергетичних витрат для кожного окремого індивіду стосовно безпомилкового виробництва інформації, бо індивідуальне буття обмежується знаннями, можливостями передбачення, фаховістю і часом як інструментами досягнення цілей. Додаткові обмеження пов’язані з нейрофізіологією та мовою [Williamson, 1975]. Цікаво, що щось близьке ми маємо і у водному потоці, у якому розміри мінімальних турбулентних завихрень також обмежені в’язкістю, але саме вони відіграють головну роль у зборі і початковому відборі даних про характер поверхні, якою рухається потік. Це означає, що енергія розподіляється, так би мовити, зверху вниз, а інформація «збирається» знизу вверх - від елементарних завихрень до вищих за масштабом режимів. Таку ж картину ми будемо спостерігати на біотизованому рівні організації – починаючи від екоїдів через тесери, парцели, біогеоценози, біогеоми до біосфери у цілому. На антропізованому рівні кожний індивід є своєрідним завихренням зі своїми, індивідуальними особливостями, а людство в цілому – це єдиний потік, що формує своє русло, у якому кожний індивід має свою життєву траєкторію (у сучасному цивілізованому суспільстві).
Холон відзначається автономністю, системною залежністю та рекурсивністю [Mathews, 1996]. Автономність залежить від наявності когнітивності (mind or intelligence - в оригіналі), що дозволяє економно обробляти сигнали, які надходять від інших частин стосовно їх цілей. Це потрібно, скоріше, для сталого існування всієї мережі, ніж протидії їй. Зазначу, що автономність базується, перш за все, на внутрішній комунікації, яка також еволюціонує, що дозволяє швидше і надійніше обробляти сигнали, а це, у свою чергу, вимагає підбору елементів фізичної реалізації з певними характеристиками. В той же час комунікація базується на мові, яка в межах автономного утворення має бути спільною для всіх його складових: мова, як прояв культури, детермінує способи диференціації довкілля. Мова – це форма відгуку системи обробки сигналів/даних. Чи може в угрупованні формуватися єдина мова? Виходячи з результатів моделювання, так, це має місце (наприклад, [De Boer, 1997]), причому суттєве значення у цьому процесі має шум. У геосередовищі це проявляється на всіх рівнях організації – мінеральному, біотизованому і антропізованому. Комунікація дозволяє постійно отримувати необхідні дані про будь-яку іншу складову холархізованого середовища, що дозволяє інтегрувати складові з цілями, які суттєво розходяться, координувати їх у цілому, формуючи його нові режими і емерджентні властивості. Зміна режиму подібна до спалаху думки. Проблема полягає у тому, як підібрати мову для здійснення комунікації між різнорідними складовими.
Дж. Матеус [Mathews, 1996] визначає три функціональні рівні опису холархії. На першому ставиться питання: що робить холон; другий функціональний рівень відсилає до питання: як задачі холонів поєднуються; третій рівень викликає питання: чому певні процеси виглядають завершеними, а інші - ні. Ми виходимо з того, що кожний холон пов'язаний з тим чи іншим ключовим процесом, на який «нанизані» інші процеси, що його супроводжують. Все залежить від того, у які мірі вони можуть бути координованими. Як далі свідчить Дж. Матеус [Mathews, 1996], на першому рівні координація веде до утворення холонів самих по собі і визначається їх спроможність включатися у централізований чи децентралізований контроль. Координація на другому рівні відповідає за утворення інтегральних груп і можливість заміни одним холоном іншого (надмірність робить мережу більш сталою). Третій рівень слід пов’язувати зі всією холархією (системою у Дж. Матеуса). На цьому рівні виникає можливість переключення з однієї частини мережі на інші, що забезпечує її гнучкість, еластичність в цілому в умовах довільної зміни середовища. На мінеральному рівні чудовим прикладом цього є переплетені русла (працює констеляційний механізм). На біотизованому рівні це має ще більше поширення: наприклад, в залежності від зміни атмосферних чи геохімічних умов поширення отримують різні види, що, однак, не порушує довгочасну сталість біогеоценозів. Прикладом є і переключення, що виникають у трофічних зв’язках екосистем: екосистема – це система констеляційна. Значно складнішим це виглядає на антропізованому рівні, але в цілому картина лишається такою ж. У деяких випадках переважає виражена ієрархічна будова, в інших – гетерархічна. При яких умовах відбувається перехід від однієї форми до іншої є дуже цікавою проблемою.
Холон як сенсоріум. Це, можливо, найскладніше питання, пов’язане з виникненням і функціонуванням холонів, бо якщо холон не відчуває оточення і себе, не сприймає сигналів про зміни, що йдуть від нечітко структурованого середовища, не реагує на них морфо-динамічними змінами, то він взагалі більше ніяк не може проявитися. Сенсоріум дуже важко визначити, але можна уявити собі як те, що відчуває і реагує цілісно і спонтанно. Це, якщо можна так сказати, відчувалище, що переробляє і систематизує потік сенсорних даних, формує враження, пов’язані з навколишнім світом, це цілісна форма організації відчуттів і дій у відповідь. Але немає сенсу відчувати тільки заради відчуття, сенс виникає тільки тоді, коли сенсоріум може скористатися такою властивістю для підвищення своєї життєвості чи ефективності, наприклад, він діє і відчуває свою дію, оцінює її наслідки. Якщо це так, сенсоріум повинен визначати мету дії і, відповідно, диференціювати оточення, так би мовити, із середини себе, о-форм-лювати середовище, надавати йому певної форми, пов’язуючи з нею сенс своєї дії, семантизувати його, формуючи образ простору можливостей. Саме так виробляється інформація. Тут слід знову звернутися до «безперервних багатовидів інтенсивностей» А. Бергсона. У дуже цікавій статті Я.І. Свирський звертає увагу на наступне питання (думаю, це, з певними обмеженнями, стосується всіх холонів): як контингентні екстенсивні змісти (які є вже екстенсивними дискретними багатовидами) можуть виникати, співіснувати і зникати на інтенсивних багатовидах (у випадку перекомпонування, розширення чи звуження останніх). Дискретні багатовиди змістовних елементів надбудовуються над безперервними багатовидами інтенсивних тривалостей (вони тлумачаться як «середовище»), виступаючи своєрідними вторинними сталими структурними утвореннями, що нашаровуються на рухливі потоки тривалостей [Свирський]. Думаю, це стосується виділення холонів у холархічному середовищі, що має відбуватись інтуїтивно. Не слід забувати, що сприймається тільки те, що підтримується внутрішньою структурою холону, яка, у свою чергу, відображає регулярності впливів оточення, що маркують його анізотропність. При цьому кожний холон формує свою «систему координат» з центром всередині себе, наділену його характеристиками, що не рудукуються, особливо якщо це – антропізовані різновиди (тут постає питання людиномірності). Отже, ми маємо замкнутий зв'язок. Оскільки це може бути здійснено тільки шляхом побудови образу ситуації як відношення між властивостями і станом сенсоріуму та оточенням, зіставляючи два образи – себе («внутрішнього») і оточення («зовнішнього»), то сенсоріум весь час перебуває всередині того образу/іміджу, який сам і створює на основі своєї внутрішньої організації. У такий спосіб холон сам визначає своє призначення. А це означає, що дані про зовнішнє оточення і внутрішнє середовища мають відображатися однією мовою, хоча способи сприйняття можуть бути різними. І не має значення, про утворення якого організаційного рівню йдеться – мінеральні, біотизовані чи антропізовані – змінюється тільки кількість і різноманіття сенсорів. Наприклад, у єдиному водному потоці-тілі є периферія, яка збирає дані про характер поверхні, і та частина потоку, у межах якої формується сталий режим течії. Якщо характер поверхні залишається незмінним, то між цими двома функціональними зонами немає протиріччя, фронт не утворюється, якщо ж поверхня змінюється, вказані функціональні зони перестають бути узгодженими і між ними виникає фронт як активна зона перетворень, яка стимулює зміни режиму у всьому потоці, узгоджуючи його з оточенням. Складна поверхня вимагає наявності більш широкого алфавіту елементарних режимів, регулярна – меншого, але найважливішим є швидкість реагування і можливість передачі відібраних ефективних режимів наступним об’ємам потоку. Так весь потік стає цілісним. Ще складнішою є динаміка на біотизованому рівні, бо тут сходяться у взаємодії різні групи організмів, узгодженість між якими визначає виживання всього ценозу: будь-яке біотизоване утворення також є тілом-потоком, у якому є частини з різними функціями. На антропізованому рівні ситуація стає набагато складнішою, бо додаються такі агенти, як виробництво, політика, мистецтво, система освіти, наука тощо, які мають певним чином зіставлятися за для виявлення їх узгодженості, що само по собі є складною задачею: ці агенти розмовляють різними мовами, але має бути якась протомова, яка дозволяє їх пов’язувати. Це теж тіло-потік, що відрізняється найбільш вираженою контингентністю, який, як ціле, має стати узгодженим з природним тілом-потоком – Геєю Джеймса Лавлока.
Отже, перед географами постає складне завдання: здійснити опис геохолонів як сенсоріумів. Виникає питання, чи відчуває себе як єдине ціле, наприклад, флювіація, що формує річкову долину і флювіальний басейн, і далі – всю флювіальну материкову мережу; як сукупність всіх організмів, що входять до складу кожного окремого біоценозу і всієї біосфери, відчуває свою єдність і формує біогеоценоз і біосферу в цілому як єдиний біотизований геобасейн (тут варто згадати цікаву думку А.І. Морозова про ґрунт як поліс грибів [Морозов, 1988]); як формується єдиний антропізований геобасейн з культурою як його основою, якого значення тут набуває Інтернет? Як показав С. Такемура [Takemura, 1996], Інтернет має потенціал для розкриття нового загального смислу для людей: це покращений і плюралістичний сенсоріум і нервова система спільного користування. Подібно до електронної акупунктури, ми будемо здійснювати діагноз тіла планети через наші смисли. Крім того, Інтернет стає тим середовищем, взаємодія з яким дозволяє розкрити себе кожному, увійшовши у комунікацію, в тому числі в плані духовного зв’язку, що має привести до духовної гармонізації у межах всієї планети. Він суттєво розширює контекст, формуючи зовсім інше сприйняття оточення, сприяє формуванню мистецтва телематики, дуже цікавий огляд якого дає М. Хохл [Hohl, 2006].
Сенсоріум має бути певною мірою структурованим, тобто у різних його частинах процеси, пов’язані зі сприйняттям зовнішніх впливів мають бути різними. Можна припустити, що будь-який сенсоріум має периферію, що формує активну поверхню-контакт із оточенням, і така поверхня належить водночас і йому, і оточенню, є зв’язкою між ними, що вже свідчить про неповну автономність. Саме ця зона контакту є найбільш складною і цікавою. Це добре проявляється у структурі флювіальних мереж, які, як відомо, відзначаються фрактальною розмірністю, це є характерним для ценозів, має багато прикладів, пов’язаних з діяльністю суспільства – фірми, населені пункти (наприклад, [Трубников, 1993]), дороги тощо. Всі невеличкі тимчасові утворення є тими щупальцями, за допомогою яких цілісна система промацує простір можливостей. Але це ще не все. Будь-що індивідуалізоване, автономне формує відображення зовнішнього світу із середини, тому кожна індивідуальна «картина світу» є своєрідною. Будь-яке сприйняття може мати місце тільки у тому разі, якщо сприймаюча сторона має відповідну структуру, сформовану внаслідок відбору реакцій на впливи середовища. Це є результатом навчання. Як людина блукає у просторі слів, намагаючись схопити найбільш адекватний смисл, виокремивши найбільш адекватні, як їй здається на даний момент (це веде до перерозподілу ймовірностей використання слів та їх сполучень), висловлювання, так і всередині будь-якого холону відбувається пошук найкращого відображення ситуації. Це і буде, так би мовити, «холонна реальність», яка весь час мерехтить, не даючи можливості зупинитись і законсервуватися.
Завершення. Сьогодні ми виходимо на новий рівень розуміння Геосвіту. Він стає більш географічним у тому плані, що вдається підібрати таку парадигму, яка дозволяє розглядати його саме як цілісність, що відповідає критеріям географічності. Йдеться про холізм. Він вимагає побудови уявлення, при якому геосередовище бачиться як дуже складна організація, що формується взаємодією відносно автономних утворень, основу якої складає комунікація. Такі утворення можна назвати геохолонами. Вони виникають внаслідок самоорганізації агентів дії, що веде до прояву комплементарних функцій цілого, які заздалегідь невідомі. Внаслідок самоорганізації утворюється морфодинаміка, що проявляє складну організацію, яку неможливо передбачити заздалегідь. Саме з цієї причини холони і холархія та їх прояви у геосередовищі є емерджентними. Ця надскладна організація виникає завдяки комунікації, яка заповнює кожний геохолон і все геосередовище. Географам є, над чим працювати.

Література:
  1. Smuts J.Ch. Holism and evolution, Macmillan, London & NY, 1926 - http://www.archive.org/stream/holismandevoluti032439mbp/holismandevoluti032439mbp_djvu.txt
  2. Johnston R.JThe feature of Geography. – New York: Methuen & Co. Ltd1985. – 342 р.
  3. Ковалёв А.П. Геомир: связь сложности и комплексности // Учёные записки Таврического національного университета им. В.И. Вернадского. Спецвыпуск: по матеріалам конференции «Мир современной географии». - Т. 24 (63), № 2, часть 1, География. – Симферополь: ТНУ, 2011. – С. 34 – 39.
  4. Ковальов О.П. Що відбувається з географією // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер.: Геологія – Гелграфія – Екологія. Вип. 34, № 956. – Харків: ХНУ, 2011. – С.128 – 143.
  5. Трубников Б.А. Закон распределения конкурентов // Природа, 1993, № 11. – С. 3 – 13.
  6. Heylighen F. (1989): "Self-Organization, Emergence and the Architecture of Complexity", in: Proceedings of the 1st European Conference on System Science, (AFCET, Paris), p. 23-32.
  7. Экологические системы. Адаптивная оценка и управление. Под редакцией К.С. Холинга. Пер. с англ. Г.А. Денисова, Ю.А. Кузнецова под ред. А.Д. Базыкина – М.: Мир, 1981. – 307 с.
  8. Бейтсон Г. Экология разума. Избранные статьи по антропологии, психиатрии и эпистемологии Пер. с англ. Д.Я.Федотова, М.П.Папуша М.: Смысл. 2000. - 476 с.
  9. Капра Фр. Паутина жизни. Новое научное понимание живых систем. - Киев-Москва: Изд. «София», ИД «Гелиос», 2002. - 336 с.
  10. Бергсон А. Длительность и одновременность: (По поводу теории Эйнштейна) / Пер. с фр. А.А. Франковского. – Пб., 1923. – 160 с.
  11. Ковалёв А.П. Геополитика, государственность и регионализация: стратегия согласованного развития (дискуссия с Н.В. Багровым) // БИЗНЕС-ИНФОРМ. – Харьков, 2002, № 9 – 10. – С.18 – 24.
  12. Ковалёв А.П. Государство и регион как альтернативные формы организации общества // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, № 909, Серія: Геологія – Географія – Екологія. 2010. - Вип. 32. – С. 76 – 90.
  13. Jones C., Hesterly W.S., Borgatti S.P., 1997. A General Theory of Network GovernanceExchange conditions and social mechanisms // Academy of Management Review, 22, 4, 911–45.
  14. Turnbull, S. 2000. ‘Employee Governance’ presented to the First European Conference on Corporate Governance, Belgian Directors’ Institute, November 16th, Belgium's National Bank, Brussels, <http://papers.ssrn.com/paper.taf?abstract_id=253349>.
  15. Simon H.A. Models of Man: Social and Rational. New York: John Wiley and Sons, Inc., 1957. - 279 pp.
  16. Williamson, O.E. 1975, Markets and hierarchies: Analysis and anti–trust implications, Free Press, NY.
  17. Mathews, J. 1996, 'Holonic organisational architectures', Human Systems Management, 15, 27–54.
  18. De Boer B.G., Self organisation in vowel systems through imitation, in: Computational Phonology, Third Meeting of the ACL SIGPHON, J. Coleman (ed.), July 12, 1997, pp. 19–25.
  19. Свирский Я.И. Свидетель зияния (к вопросу о «человекомерности» в науке) / Философия науки,– М.: ИФ РАН, 2002, вып. 8. - С. 155 – 174.
  20. Морозов А.И. О природе почв / Информационные проблемы изучения биосферы. — М.: Наука. 1988, с. 201-230.
  21. Takemura SThe Internet as a Sensory Medium for Rediscovering Ourselves and Our World, 1996 - http://www.sensorium.org/faqs/person/takecomment.html
  22. Hohl MThis is not here: Connectedness, remote experiences and immersive telematic art, 2006. – 315 р. http://citeseerx.ist.psu.edu/viewdoc/download?doi=10.1.1.124.2590&rep=rep1&type=pdf.

Ключові слова: холон, геохолон, комунікація, сенсоріум, геосередовище.
Ключевые слова: холон, геохолон, коммуникация, сенсориум, геосреда.
Keywords: holon, geoholon, communication, sensorium, geoenvironment.

5 коментарів:

  1. Я уважно прочитав дану статтю і зробив висновок, що автор має на увазі ландшафтну парадигму (котра якраз і є не схожою на системну, а більш глибокою, в якій властивості об’єкта репрезентує будь-яка найменша ознака) і говорить про ландшафтну цілісність (холізм) або когнітосферу (ноосферу) в умовах ландшафтної оболонки (Геосвіту), незрозуміло тільки, чому тут варто вживати такі терміни, якщо подібні визначення уже встановлено у вітчизняній науці, а сучасне українське ландшафтознавство і так рухається у подібному руслі.

    Дещо дивно було читати, що холон формує свою «систему координат» з центром всередині себе, мені чомусь здається, що на таке здатний будь-який матеріальний або навіть ідеальний об’єкт. Крім цього я (вибачте за мою невихованість) от думаю, що холон може мати своє призначення, тільки якщо його створили люди, адже природа об’єктивна. Однак, я повністю згоден з тим, що людина здатна впідпорядковувати хаос, котрий виникає внаслідок розширення Всесвіту, оце впідпорядкування можливе тільки в умовах наявності розуму ("ноос"...). Сенсосріум. про який пише вельмишановний Олександр Ковальов, мені нагадує інформаційно-речовинний обмін, котрий ми вивчали відразу перед "Функціональною структураою ландшафту". Тоді як завдання "здійснити опис геохолонів як сенсоріумів" уже давно виконується, особливий вклад у ці дослідження зробили студенти КНУ і ЛНУ, проф. Маринич О.М. навіть склав карту таких геохолонів для території України, детальніші карти містяться у Нац. Атласі України, а дослідження їх суто як сенсоріумів, це питання широкого застосування ГІС, параметризації, моделювання, за цим майбутнє ландшафтознавства.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. "здійснити опис геохолонів як сенсоріумів"
      Де знайти? В гуглі з України лише Ковальов -
      https://www.google.com.ua/search?aq=0&oq=gog&sourceid=chrome&ie=UTF-8&q=google#fp=828651ec3b51e1b8&q=%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD

      Видалити
  2. от ще цікаве "питання, чи відчуває себе як єдине ціле, наприклад, флювіація, що формує річкову долину і флювіальний басейн, і далі – всю флювіальну материкову мережу; як сукупність всіх організмів, що входять до складу кожного окремого біоценозу і всієї біосфери, відчуває свою єдність і формує біогеоценоз і біосферу в цілому як єдиний біотизований геобасейн"

    Я не розумію в чому проявляється цілісність флювіації? якщо ми говоримо про цілісність системи водотоку (річкового басейну), то звісно ж ніякої холістичної повноти тут немає, адже причини наявності водного потоку ховаються далеко за межами русла або долини, мінливість речовинного складу також полягає в компонентах, що лише межують з водотоком, таких скажімо як атмосфера або антропосфера (ноосфера), і зрештою існування біоти водотоку також обумовлене екосистемами до складу яких входять біоценозиінколи навіть відносно далеко розташовані від водного дзеркала. Тому про цілісність флювіальної системи говорити треба обережно. чому не цілісність? бо якщо у межах того ж водозбору, але десь на окраїні плакору викопати яму глибиною у 2 кілометри, то стік буде спрямовуватися в ту яку і річка обміліє і перестане повноцінно функціонувати, от і вся цілісність, або якщо насипати на плакор фосфатів, то дощик їх змиє і все стече в річку і постраждають екосистеми, а як це могло статися, річка ж цілісна?! А от питання цілісності біоценозів більш серйозне, але цілісність дещо більш узагальненого рівня, адже біоценоз існує завдяки тим речам, які не входять безпосередньо до біоценозу

    ВідповістиВидалити
  3. *(внесу поправку у свої слова) замість "то звісно ж ніякої холістичної повноти тут немає" прошу читати - "річковий басейн можна вважати лише морфологічною цілісністю"

    ВідповістиВидалити
  4. Ці коментарі ніякого відношення до науки не мають - звичайне обиватильське судження якогось працівника районної санстанції чи щось подібне.

    Якщо Юра не згоден з цим твердженням, то може вислати нам роботу (наскільки я пам'ятаю тематика його роботи - забруднення флювіальних систем Кіровограда) в якій він на науковому рівні доведе:
    - що існують не цілісні флювіальні системи (тобто виходить не цілісна система, навіщо тоді використовувати це поняття!!! - в улюбленій Юрою вікіпедії написано про систему, що це цілісність http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0)
    - обґрунтує на прикладі Кіровограда різницю між морфологічною цілісністю та цілісністю флювіальної системи
    - науково, також та на конкретних прикладах з природи Кіровоградщини доведе своє положення “якщо ми говоримо про цілісність системи водотоку (річкового басейну), то звісно ж ніякої холістичної повноти тут немає”
    - підтвердити конкретними роботами вислів: “Тоді як завдання "здійснити опис геохолонів як сенсоріумів" уже давно виконується, особливий вклад у ці дослідження зробили студенти КНУ і ЛНУ, проф. Маринич О.М. навіть склав карту таких геохолонів для території України, детальніші карти містяться у Нац. Атласі України”

    Прослідкувавши коментарі Юрія я помітив, що він не дуже полюбляє відповідати на складні питання, тому поки ми не отримаємо даної роботи з доведеннями та обґрунтуваннями опублікуватись коментарі Юрія не будуть, як такі, що є обивательською балаканиною та бажанням довести свою правоту і відповідно до наукової дискусії відношення не мають.

    PS
    Якщо уявлення Юри, що він виклав у коментарі, застосувати наприклад до людини - то виходить що людина, яка втратила руку (у його трактуванні притоку наприклад, що почала впадати в “яму”) вже не є цілісністю і є лише морфологічним її варіантом, а можливість отруєння (забруднення екосистеми) доводить не цілісність людського організму. Отак виходить коли не думаєш про наукове пізнання, а бажаєш лише виділиться і довести свою правоту.

    ВідповістиВидалити